Буває так погано, що думаєш, Господи, ну Ти хоча б мені махни…
“Буває так погано, що думаєш, Господи, ну Ти хоча б мені махни. Тому що зовсім не розумієш, як жити це життя. І здається, що так буде завжди. Це найскладніше-зрозуміти в моменті, що печалі пройдуть. Робота знайдеться або навпаки, ти підеш з нелюбимої. Людина, яка тебе не любить, забудеться, а зустрінеться інша, з якою ти співпадеш. Ти переїдеш в інше місто або навпаки поїдеш на хутір.
Трапляться хороші новини, хтось одружується, хтось народить дитину, хтось побудує будинок-життя житиме.
Хтось сильно втомиться, скаже, що йому все набридло, і от би хоч трохи відпочити. А коли почне відпочивати, подумає, ну скільки вже можна, лізу на стіну, от би трохи попрацювати.
Хтось буде йти по вулиці і говорити, як жарко, просто неможливо.
І по цій же вулиці йтимуть тато з сином. І тато купить синові морозиво. І син буде йти щасливий і стрибати через дві плитки відразу. Тому що літо і дитинство. Тому що завтра канікули і дача, і тато прокотить на старому мотоциклі.
Життя-це завжди такий кругообіг.
Людині найскладніше пережити період невизначеності. Коли вона задала питання, а відповіді ще не прийшли. Коли щось закінчилося, а нове ще не почалося. Але важливо знати, в той момент, коли ти зітхнув і подивився на небо, ось саме в цей момент Бог відправив тобі Свого листа. Просто його поки неможливо відстежити.
А життя вже задумало для тебе дорогу. Виклало для неї перші камені. Поставило дорожні знаки. Не поспішай, все трапиться вчасно. Тобі вкажуть маршрути.
Лист обов’язково дійде”.
