Добро робиться тихо, воно не потребує ні галасу, ні справ напоказ

У шкільній їдальні працювала Марія. Проста жінка. Мовчазна, постійно на чомусь зосереджена… Вона ні з ким ніколи не спілкувалася. І балакучі колеги дивилися на неї, м’яко кажучи, з осудом.

А ми, молоді вчителі, відверто зневажали її за те, що вона після роботи несла додому різну їжу в баночках. Дехто думав, що у Марії чоловік п’яниця. Напевно, він пропиває всі гроші, і тому немає що їсти. Інші вважали, що вона від жадібності задихається: збирає гроші.

З висоти щойно отриманого диплома ВНЗ легко засуджувати…

Ми вчителі, читаючі розумні книги, виховавші молоде покоління – і тітка з їжею. Хіба можна порівнювати?!

Якось в учительській наша компанія влаштувала посиденьки. Молода вчителька Ніна читала вірші. Читала дуже гарно. Не слухати її було неможливо. Ми завмирали від кожного слова. І почувалися на вершині поетичного блаженства. А як інакше? Молоді, освічені, добре одягнені люди, які розуміють мистецтво.

Ніна перестала декламувати, подивилася на нас каламутним поглядом і сказала: “Поезія змушує душу жити. Якщо я перестану розуміти вірші, то перетворюсь на тітку Марію зі шкільної їдальні”. Ми всі сміялися.

Ввечері мені потрібно було перевірити твори на вільну тему – про добро. Писали семикласники. Вони бачили добро і у праці лікаря, і в руках мами, і у випеченому свіжому хлібі.

А один твір “вдарив” мене по щоці. Від сорому запаморочилося в голові, піднявся тиск. Дівчинка написала, що у їхньому під’їзді живе стара, нікому не потрібна бабуся. І що до неї щодня по два-три рази приходить Марія із шкільної їдальні. Вона приносить їжу, прибирається, виносить сміття. І , виявляється, що вона має ще кілька підопічних. Через два під’їзди – багатодітна родина. І чоловік п’є. А бідна мати намагається прогодувати кількох дітей. І до них теж Марія приходить.

Другого дня в учительській я мовчки простягнув зошит із твором вчительці Ніні. Вона пробігла очима. Зблідла – і швидко вийшла.

А потім у класі я при всіх дівчинці сказав: “Дякую тобі. Ти вказала мені на добру, милу людину. Я не помічав її. Спасибі”.

Мої семикласники здивовано дивилися на нас. І я прочитав її твір вголос…

Добро робиться тихо, все інше – театр.

Автор – Георгій Жаркий

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Enable referrer and click cookie to search for pro webber