Доля щедра до тих, хто твердо вирішує бути щасливим
У нас на курсах англійської є чоловік, активний такий дядько, під 60 десь. Я на нього все дивилася і раділа, що ніяка важливість і солідний вік не заважають йому бути просто учнем, як все.
А тут ми якось з ним на уроці почали обговорювати дітей, тема така була, слово за слово, він раптом і каже:
— Знаєте, Галю, а у мене п’ятеро дітей!..
— Ого, нічого собі собі!.. – захопилася я.
І він раптом почав розповідати. Як колись був молодий, у нього була дружина і маленький син. Він дуже багато працював, цілодобово. У 90-х почав бізнес, цей бізнес забирав всі сили, він забував спати і їсти – від нервів і від відповідальності. Син якось непомітно виріс, став студентом. А шлюб – сам собою розчинився в повітрі…
— В якийсь момент, – він раптово став серйозним, – в якийсь момент я зрозумів, що ось начебто не вмираю я з голоду, гроші є, а щастя – немає. Немає близьких, немає сенсу в житті. Що ось тобі майже сорок, чоловік, а ти один і нещасливий.
А потім на наступний день він їхав в поїзді, до мами, і читав якусь книгу, головний герой цієї книги мав скласти список своїх головних цілей. На перші три роки, на все життя в цілому, і ще один, останній список – на той випадок, що б ти зробив, якщо б жити тобі залишалося – всього півроку. І в ту ніч в поїзді він сам взявся писати такий список. І там виявилися цілком собі звичайні і земні людські бажання. Щоб була сім’я, і діти, щоб мама не скаржилася в трубку, щоб працювати менше, але в задоволення, щоб подорожувати… Він підійшов до завдання як бізнесмен. Що найцікавіше, вирішити велику частину того списку стало можливим… всього за кілька днів. Насамперед він поселив маму неподалік від себе, щоб їй не було сумно. Потім – продав виснажливий бізнес, замість цього – організував невелику справу до душі. Складніше виявилося з сім’єю. Але – всього через якихось два роки він одружився, і народилася спочатку одна дочка, потім друга, два сина…
— А тут у минулому році, ці мої дочки – вони вже старшокласниці – сидять якось у нас на веранді і про щось говорять з моїм старшим сином англійською. Англійською, розумієте?.. Просто так!.. А я подумав, йолки-палки, а я ж німецьку в школі вчив, дожився, в подорожах навіть двох слів зв’язати не можу. І чим я гірше них, моїх-то дітей?.. Де там той мій список цілей, треба ще дещо вписати!… – і він розсміявся щасливо.
Тоді, менше ніж рік тому, він починав вчити мову в нуля, алфавіту, а зараз у нього – вільний розмовний, відмінник.
Один з найстрашніших діагнозів, який може поставити собі людина – «вже пізно». Пізно вірити в те, що зустрінеш кохання, пізно вчитися новому, пізно міняти професію або шукати щастя — словом, пізно що-небудь змінювати в житті. Люди, які ставлять собі цей діагноз, часто забувають просту істину:поки ми живі, нічого не пізно…
І ще не забувайте: доля дуже щедра до тих, хто твердо вирішує – бути щасливим.
Галина Сергєєва
