“Тижнів за три чи чотири…”: неймовірний текст, сповнений надії, про життя після карантину
Тижнів за три чи чотири я куплю собі сукню. Легку і весняну, всіяну дрібними квітами, вона обов’язково буде блакитною. Саме такою як суміш вранішнього неба з вершками. Ходитиму по вулицях, всміхатимусь, а моя сукня ловитиме промінці.
Тижнів за три чи, може, за місяць я обов’язково зайду в улюблену пекарню, куплю там найсвіжіший багет. Хрумтітиму ним прямо на вулиці, видивляючись все нових і нових казкових героїв у хмарах. Я намалюю губи червоним, щоби на горнятку із кавою залишати сліди.
Тижнів за три чи чотири, я, можливо, забуду парасольку і промокну до нитки. А потім принесу увесь дощ додому й лишу його сохнути десь на поличці. А, може, я просто піду на вокзал й дивитимусь як зустрічають один одного з обіймами люди. Побачу, як хтось чекає із квітами, нервово позираючи на годинник, бо потяг затримується знову на десять хвилин.
Тижнів за три чи чотири з дерев посміхнуться квіти – білі, зефірно-рожеві чи, може, аж пурпурові. Тоді знову усі побіжать у сади, щоб зловити ту мить поміж яблунь чи краєм ока вловити магнолію.
А що у вас буде тижнів за три чи чотири?
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
