«Заповіт» Редьярда Кіплінга. Читати і перечитувати!

«Заповіт» є одним з кращих віршів Редьярда Кіплінга. Воно було надруковано в 1910 році, в журналі American Magazine, і відразу ж набуло величезної популярності. «Заповіт» – це якесь напуття Кіплінга, оптимістичне і життєствердне. Всього в кілька абзаців він розповів, як варто жити. І хоча звернення до нього направлено до чоловічої статі ( «Тоді, мій син, ти будеш Людина!»), Нам всім корисно вивчити його напам’ять! Адже кожен рядок цього твору може стати особистісним девізом.

Коли ти бережеш залізний спокій
Всупір загальній паніці й клятьбі,
Коли наперекір хулі жорстокій
Між невірів ти віриш сам собі.
Коли ти вмієш ждати без утоми,
Обмовлений, не станеш брехуном,
Ошуканий, не піддаєшся злому
І власним не хизуєшся добром.

Коли тебе не порабують мрії,
В кормигу дум твій дух себе не дасть,
Коли ти знаєш, що за лицедії –
Облуда щастя й машкара нещасть.
Коли ти годен правди пильнувати,
З якої вже зискують махлярі,
Розбитий витвір знову доробляти,
Хоча начиння геть уже старі.

Коли ти можеш всі свої надбання
Поставити на кін, аби за мить
Проциндрити без жалю й дорікання –
Адже тебе поразка не страшить.
Коли змертвілі нерви, думи, тіло
Ти можеш знову кидати у бій,
Коли триматися немає сили
І тільки воля владно каже: стій!

Коли в юрбі шляхетності не губиш,
А бувши з королями – простоти,
Коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
Нічим тобі не можуть дорікти.
Коли ти знаєш ціну щохвилини,
Коли від неї геть усе береш,
Тоді я певен: ти єси людина
І землю всю своєю назовеш.

ЯКЩО…Редьярд КІПЛІНГ
(в перекладі Максима Стріхи)

Якщо спокійний ти перед юрбою,
Де зведено на тебе поговір,
Зневірений, залишився собою,
І зрозумів тягар чужих зневір;
Якщо навчився ти терпляче ждати,
Поміж брехні самому чесним буть,
Не прибирався у святецькі шати
І люттю не відплачував за лють;

Якщо ти мріям не віддавсь на ласку,
Якщо ти владар пристрастям своїм,
Якщо приймаєш Успіх та Поразку
І знаєш, що ціна та сама їм;
Якщо слова твої, немов приманку,
Негідник перед дурнем вихваля,
І знищено твій труд весь доостанку, —
А ти зумієш все почать з нуля;

Як все, твоїми створене руками,
Зробити зможеш ставкою у грі,
Програть і знову працювати роками,
Не згадуючи програші старі;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили,
Служить тобі, як їх уже й нема,
І вистоїш, коли бракує сили
І залишилась Воля лиш сама;

Як ти шляхетний між простого люду,
Як ти простий і серед королів,
Якщо на тебе не зведуть облуди
Ні ворог твій, ні друг твій поготів;
Якщо, забувши біль, поразки, втому,
Свій шанс єдиний зможеш віднайти, —
Твій, сину, світ і все, що є у ньому,
Та більш того — тоді Людина ти!