Історія розвитку поглядів по догляду за зубами

Згадки про догляд за зубами і відповідні засоби для цього зустрічається вже в письмових джерелах Стародавнього Єгипту. За свідченнями древніх літописців близько п’яти тисяч років тому єгиптяни досягали білизни зубів, використовуючи порошок із сухого ладану, мирри (ароматична смола, яку отримують з кори деяких тропічних дерев), гілок мастикового дерева, розтовченого баранячого рогу і родзинок.

Також рекомендувалося натирати зуби лише однією цибулею, що робило їх білими і блискучими. В одному ж із папірусів описується рецепт певного засобу, до складу якого входили наступні інгредієнти: попіл нутрощів бика, мирра, розтерта яєчна шкаралупа і пемза, але на жаль, спосіб застосування цього засобу залишився загадкою.

Саме на території Єгипту з’явилися перші “зубні” щітки: єгипетська прародителька зубних щіток була паличкою з опахалом з одного кінця і загостреним кінчиком з другого. Гострий кінець використовували для видалення волокон їжі, другий розжовували зубами, при цьому грубі деревинні волокна видаляли із зубів наліт. Робили такі “щітки” із спеціальних порід дерева, що містять ефірні олії і відомих своїми дезинфікуючими властивостями.

Їх використовували без будь-яких порошків або паст. Такі “зубні палички” віком близько п’яти тисяч років знаходять в єгипетських гробницях.

Дотримання гігієни порожнини рота було актуальним не лише в Стародавньому Єгипті. В Індії і Китайській імперії в якості “зубних паст” використовувалися розтовчені після випалення раковини, роги і копита тварин, гіпс, а в якості “зубних щіток” застосовувалися дерев’яні палички, розщеплені на кінцях у вигляді пензлика. Також знайшли використання металеві зубочистки і пристрої для шкрябання язика.

Перша спеціально виготовлена зубочистка із золота була знайдена археологами в Шумері і датована 3000 р. до н. е. Древній медичний ассирійський текст містив опис процедури очищення зубів вказівним пальцем, обгорнутим тканиною. Вже в 2-му тисячолітті до н. е. використовувався зубний порошок, що готувався з пемзи з додаванням натуральних кислот, – винного оцту або винної кислоти.

Заслуга подальшого вдосконалення безпосередньо зубної пасти належить древнім грекам і римлянам.

Відносно регулярна практика гігієни порожнини рота відома з часів Древньої Греції. Учень Аристотеля Теофраст (помер в 287 р. до н. е.) свідчив про те, що в греків вважалося гідним мати білі зуби і часто чистити їх. А знаменитий лікар Гіппократ (460-377 до н.е.) зробив перший опис зубних хвороб.

Але все таки регулярний догляд за порожниною рота не був поширений, доки Греція не стала провінцією Риму. Під римським впливом греки навчилися використовувати для чищення зубів такі матеріали, як тальк, пемзу, гіпс, кораловий і корундовий порошок, залізну іржу. Античні ескулапи першими навчилися зв’язувати разом розхитані зуби і утримувати штучні за допомогою золотого дроту.

У древньому Римі був винайдений перший інструмент для видалення зубів. Особлива увага приділялася і таким моментам, як свіжість дихання, для її підтримання рекомендувалося вживати козине молоко.

Але ефективність деяких з рекомендацій по догляду за зубами, таких як: втирання попелу спалених частин тварин (мишей, кроликів, вовків, биків і кіз) в ясна, полоскання зубів кров’ю черепахи три рази на рік, носіння намиста з вовчої кістки як талісману від зубного болю, викликала б сьогодні великі сумніви.

Гігієна взагалі і гігієна ротової порожнини зокрема займала значне місце в житті римлян. Її необхідність відстоював римський лікар Цельсій. Зберігся рецепт для видалення і попередження утворення “чорних плям на зубах”: чистити зуби сумішшю подрібнених рожевих пелюсток, дубильного горіха і мирра, після чого полоскати рот молодим вином.

Широко використовувалися порошки для чищення зубів з великою кількістю компонентів: кістки тварин, яєчна шкаралупа, раковини устриць, що входили до їх складу як основа, спалювалися, ретельно подрібнювалися, іноді змішувалися з медом, а в якості зв’язувальних компонентів використовувалися мирра, селітра, які одночасно зміцнювали ясна. Окрім того, для чищення зубів використовували сухе вугілля та кору дерев. Але більшість компонентів додавалися в порошки із забобонних міркувань або просто з фантазії виробника.

Китайці були більш інноваційними і додавали у свої “зубні пасти” найрізноманітніші речовини: женьшень, м’яту, сіль.

Епоха раннього середньовіччя принесла перші свідоцтва про професійне очищення порожнини рота: грек Павло Егинський (605-690 рр.) запропонував видаляти зубний камінь за допомогою долота чи інших інструментів.

Він же писав про необхідність дотримання гігієни порожнини рота, зокрема чищення зубів після прийому їжі, підкреслюючи, що їжа, прилипаючи до зубів, залишає наліт.

Про важливість збереження зубів у чистоті писав відомий учений того часу Авіценна (Абу Алі Ібн Сіна).

Для очищення зубів він пропонував використовувати порошок з розтертого спаленого оленячого рогу, сіль, і подрібнені раковини равликів.

У Середні віки в Європі до моди увійшли зубні еліксири, які виготовляли лікарі і ченці, а рецепт тримали в секреті.

У 1363 р. з’явилася праця Гі де Шоліака (1300-1368) “Початок мистецтва хірургічної медицини”, яка в 1592 р. була перекладена французькою мовою і широко використовувалася практикуючими лікарями, ставши основною роботою по хірургії того часу.

У книзі приділялася увага хворобам зубів та їх лікуванню. Автор розділяв лікування зубів на два види: універсальне і індивідуальне. До універсального лікування Гі де Шоліак відносив, зокрема, дотримання гігієни порожнини рота. Правила гігієни налічували 6 пунктів, один з яких припускав м’яке чищення зубів сумішшю меду, паленої солі і невеликої кількості оцту.

Наступник Шоліака – Джованні де Віго (1460-1525), автор трактату “Повна практика в мистецтві хірургії”, визнавав, що здорові зуби цілюще впливають на психічне і фізичне здоров’я людини. Для запобігання руйнуванню зубів він призначав суміші з гранату, дикої маслини та інших рослин для полоскання рота, рекомендував регулярне видалення зубного каменю.

У XV столітті в Англії цирульники, які промишляли одночасно хірургією, застосовували для видалення зубного каменю різні металеві інструменти та розчини на основі азотної кислоти (варто відмітити, що застосування азотної кислоти в цих цілях припинили лише в XVIII столітті).

У 1530 р. у Лейпцигу була опублікована перша книга, повністю присвячена стоматології. Вона була написана німецькою, а не латинню, і адресована цирульникам і хірургам. Книга називалася “Мала медична книга про всі види захворювань і немочі зубів”.

Вона ґрунтувалася на працях Галена, Авіценни та інших авторів, складалася з 44 сторінок і протягом наступних 45 років зазнала більше 15 перевидань. У книзі досить багато уваги приділялося гігієні ротової порожнини. Приблизно через 15 років хірург Вальтер Руф опублікував першу монографію по стоматології для обивателів під назвою “Корисні поради про те, як зберегти здоровими і підтримати очі і зір, з подальшими інструкціями відносно збереження свіжості порожнини рота, зубів чистими і ясен твердими”.

Відомий хірург XVІ ст. Амбруаз Парі рекомендував ретельну гігієну порожнини рота: видаляти із зубів всякі залишки їжі відразу після їжі; видаляти зубний камінь, оскільки він діє на зуби, як іржа на залізо; після видалення каміння із зубів ротову порожнину потрібно прополоскати спиртом або слабким розчином азотної кислоти. Для відбілювання зубів використовувалися найчастіше слабкі розчини азотної кислоти.

В англійських джерелах XVI століття описані різні засоби для догляду за порожниною рота, широко рекомендувалося протирання зубів пальцями і тканиною.

Професійне видалення зубних відкладень залишалось справою цирульників. Цінтіо д’Амато у своїй книзі “Нові і корисні методи для всіх старанних цирульників”, виданій у 1632 р., відмічав: “В основному це трапляється через пари, що піднімається зі шлунку, внаслідок чого на зубах утворюються відкладення, які можна прибрати грубою тканиною, коли ви прокидаєтеся уранці. Таким чином, слід скребти і чистити зуби кожен ранок, бо якщо хтось не знає про це або не вважає важливим, то зуби змінять колір і покриються товстим шаром каменю, це стане причиною їх руйнування і випадання. Тому необхідно, щоб старанний цирульник видаляв каміння, про які йшла мова, спеціальним інструментом, призначеним для цієї мети”.

У XVII столітті європейці натхненно чистили зуби сіллю, яку пізніше змінили на крейду.

Відомий подив голландця А. Левенгука, який за допомогою сконструюваного мікроскопу, виявив мікроорганізми в нальоті на власних зубах, “не дивлячись на те, що вони регулярно чистилися сіллю”.

Перший науково обґрунтований виклад матеріалу з гігієни ротової порожнини належить П’єру Фошару,

який у своїй знаменитій праці “Дантист-хірург, або Трактат про зуби” розкритикував думку, що існувала в той час: ніби причиною зубних хвороб є якісь загадкові “зубні черв’яки”, також він виділив 102 різновиди зубних хвороб і розробив гуманніший метод видалення зубів. Лікар прославився ще і тим, що винайшов вставні зуби, штифтові зуби, ковпачки для зубів з покриттям фарфоровою емаллю, почав використовувати примітивні брекет-системи.

Так от, Фошар стверджував, що зуби треба чистити обов’язково, причому щодня. Правда, на його думку, кінський волос, який в Європі використовували для виготовлення щетини для зубних щіток, був занадто м’яким і не міг якісно очищати зуби, а свиняча щетина, навпаки, сильно травмувала емаль зубів. На жаль, запропонувати якийсь оптимальний матеріал для щетини лікар не міг – його рекомендації обмежувалися порадою протирати зуби й ясна натуральною морською губкою.

Саме ця фундаментальна робота поклала основу сучасним поглядам по догляду за зубами та ротовою порожниною.

А ви знаєте, що великий грецький філософ Аристотель (384-322 до н.е.), який детально вивчив будову і функції організму, був двічі одружений і проте чомусь вважав, що чоловіки мають більше зубів, ніж жінки. Він мав такий авторитет, що це хибне твердження протягом вісімнадцяти століть ніхто не намагався оспорити.

* * *

А тепер кілька древніх “порад” по догляду за зубами. Може комусь і пригодиться. 😉

Саму нешкідливу процедуру позбавлення від зубних страждань запропонував 400 років тому німецький учений Карданус. Він радив хворому посидіти кілька годин з відкритим ротом, обернувшись у бік Місяця: на думку середньовічного лікаря, місячне проміння чинить благотворний вплив на хворий зуб.

Гіппократ у V столітті до н.е. рекомендував такий засіб для збереження зубів і видалення поганого запаху з рота: “Спалити голову зайця і трьох мишей… Розтерти попіл разом з мармуром… Чистити цим порошком зуби і ясна, після чого протирати зуби і рот пітною овечою шерстю, змащеною медом”.

А знаменитий учений Пліній у I ст. н. е. рекомендував класти у вухо з боку хворого зуба воронячий або гороб’ячий послід, змішаний з маслом.

Арабський лікар Абулказі в XI столітті описав такий метод лікування при зубному болі: “Передусім, хворому дають проносне, примушують голодувати і на порожній шлунок приймати часті ванни і займатися фізичними вправами. За відсутності ефекту припікають зуб розжареним залізом до того часу, поки вогонь не проникне до самого кореня”.

У ті часи ескулапи частенько починали лікувати зубні недуги зовсім не там, де болить, а абсолютно з іншого боку – як поширений засіб від зубного болю медики використовували клізми і проносне.

Збереглися цікаві відомості про один старовинний метод лікування зубів, що практикувався на Русі. Він полягав у тому, що потрібно було підійти до горобини і погризти кілька разів її гілля і ствол, примовляючи: “Горобина, горобина, вилікуй мої зуби, а не вилікуєш – усю згризу”.

Пліній радив як профілактику від карієсу з’їдати раз на два місяці смажену мишу.

Простий рецепт видав англійський медик-чернець Джон Гладдсден: людина повинна регулярно дихати власними екскрементами.

У Китаї вважалося правильним чистити зуби попелом від спаленої голови мавпи.

А древні римляни для цієї гігієнічної процедури готували порошок з товчених перлів або коралів.

А ви знаєте, що в древніх народів, та й у Середньовіччі люди спеціально видаляли здорові передні зуби. Чомусь вважалося, що передні зуби мають таємничу властивість – приносять людям зло.