Діра слави або «Glory Hole».

  Водостік знаходиться на дамбі Монтічелло (Монтіселло) в штаті Каліфорнія, СШ
Його ще називають «Glory Hole» (Отвір слави, Діра слави)
      Раніше на місці греблі було місто Монтічелло, але в результаті спорудження греблі і місто, і поля, і ферми затопили і створили штучне озеро Берріесса площею – 80 кв.км
      Водостік пропускає через себе 1370 кубічних метрів води в секунду.
 Глибина водостоку – 21 метр, верхній діаметр -21,6, нижній діаметр – 8,4 метра.
     Плавання близько водостоку заборонено і обгороджено бакенами, з боку берега натягнута сітка. Дамба Монтічелло в Каліфорнії за своїми параметрами нічим не примітна гідротехнічна споруда як зі своїми скромними розмірами в 93 (за іншими даними 91) метра заввишки і завдовжки гребеня в 312 метрів, так і по виконанню: звичайна бетонна арочна гребля на скельних грунтах. Але це рукотворне споруда отримала всесвітню популярність і стала місцем паломництва мільйонів туристів лише завдяки одному дивовижному інженерному рішенню – паводковому водоскиду.
        Гребля починає свою історію з підстави в 1843 році ранчо “Лас путасу” (назва походить від індіанської назви , протікає в долині річки Пута-Крік) подружжям Хосе де Хесус і Сикста Берріесса на землях переданих їм губернатором Каліфорнії Мануелем Мічельторена, згодом в 1848 році вся територія Каліфорнії анексована США. Отримавши в 1852 році від нової влади право на землю вже через рік подружжя починає розпродавати по частинах свої володіння на той момент розташовувалися на площі приблизно в 148кв.км. Виною розпродажі стала невситима гральна залежність одного з подружжя: карткові борги росли, а черга з покупців далекої і необжитої землі так і не вибудовувалася. В результаті велика частина землі в 110кв.км разом йде з молотка, де її і набуває основний кредитор нещасної сім’ї Едуард Шульц. Купує практично за безцінь – за 2000 доларів, але не проходить і року як Шульц знаходить інвесторів і перепродує їм всю землю вже за 100 тисяч доларів, на купленій землі заснували містечко Монтічелло.
Поєднана з цивілізацією земля виявилася родючої, зі спокійним сприятливим кліматом, а після скасування плати за проїзд містечко включається в мережу окружних громадських доріг через неї пускають регулярні диліжанси. А вже через чверть століття в околицях міста знаходять нафту. Все б було добре якби не характер річки Пута-Крік в період паводків, а також посушлива погода весь інший час.
      Вже в 1906 році з’явилися перші інженерні вишукування і начерки проекту майбутньої греблі, але активна протидія жителів міста і місцевих хліборобів на 40 років відсунуло практичну реалізацію проекту. Питання було вирішене лише в 1947 році коли уряд округу Солано, спільно з Бюро Меліорації розробило цілу мережу з каналів, гребель і штучних озер для потреб землеробства освоюваних територій.
       Безпосередньо будівництво греблі почалося вже в 1953 році, всупереч затятому несхвалення більшості місцевих жителів, адже планувалося крім міста затопити найцінніші землі родючої долини. Нове озеро було названо по імені дружини першого господаря земель – Берріесса, і було наповнене вже через 4 роки в 1957 році, під воду пішло все містечко Монтічелло.
      Озеро з мальовничими берегами стало улюбленим місцем відпочинку туристів і місцевих жителів. А тиха рибалка з вудкою на озері користується особливою популярністю. Історія не пам’ятає імені того інженера, кому прийшла в голову думка побудувати саме такий водоскид, в розробках були кілька варіантів інженерних рішень, але саме таке втілення стало візитною карткою греблі Монтічелло.