Казка про острів Зміїний, яку варто прочитати кожній дитині та дорослому

Жив собі на світі острів. Крихітний такий і дуже милий. З усіх боків його омивали солоні води Чорного моря. Острівець любив море. Він розповідав йому ночами цікаві історії про тих людей, які колись тут жили. Море уважно слухало. Воно теж любило острів і ніколи його не затоплювало. Любили острів і перелітні птахи. Вони, навесні та восени, дорогою з Ирію чи у Ирій часто на ньому зупинялися для перепочинку. І хоч острівець не мав власної прісної води та в калюжі старанно збирав її, щоб своїх крилатих гостей напоїти.

Небайдужими були до острова боги та люди. В далекі сиві часи на ньому було поховано Ахілла, сина грецької морської богині Фетіди. На його честь на острові люди побудували храм. В ті часи острів звався Білим. Крім жреців у тому храмі мешкав сивий мудрий оракул, провидець чи провісник по нашому. Його звали Змій і був він родом зі Скіфії. Чому він називався Змієм? Бо він чи то був змієм, який вмів ставати людиною, чи то був людиною, яка вміла ставати змієм. Провидець Змій розмовляв з Богами, пророкував майбутнє, розумів мову птахів. Усі змії в околиці йому скорялися. Та за його велінням стали надійними охоронцями острова.

Про багатства храму світом Ахілла ходили легенди. Начебто все там зі срібла та золота: вівтарі, стіни, підлога та навіть колодязь, в який за волею богів з неба падала дощова вода. Казали, що на острові в одній з печер заховано щит Ахілла, викуваний богом вогню Гефестом. Щит начебто теж прикрашений золотом-сріблом, до всього він чарівний. На зворотному його боці записано слова, які може прочитати тільки найхоробріший та чистий серцем й помислами воїн. Ті слова – то могутнє прокляття, для ворога вони – вирок. Не один спритник мріяв про те, щоб віднайти чарівний щит, викуваний самим Богом чи бодай просто пограбувати храм. Всі наміри розбійників розбивалися об скелі Білого. Острів берегла любов та захисна магія старого провидця. Зміїне воїнство закручувало довкола острова шторми, відправляючи на морське дно кораблі злодіїв. Мабуть, тому острів з часом стали називати Зміїний.

Минули століття. Багато чого змінилося. З’явилися нові Боги. Храм Ахілла занепав, з його залишків побудували маяк. Не змінилася тільки любов острова до моря, дружба його з птахами і гарні взаємини з новими людьми, котрі поселилися на ньому. Ці люди були українцями та ніжно дбали про острів. Дуже довго нічого поганого не ставалося ані на острові, ані в околицях, ані у світі. Війни залишилися в минулому, світла у світі було трішки більше аніж темряви. Аж поки на сході людські заздрість, ненависть та лють не відкрили ворота до пекла. І вилізло з нього мерзенне потворне зло, яке пробудило чорного дракона. Звали дракона Росія. Він випалював вогнем міста та села, загиджував воду в ріках, умертвляв родючі лани, отруював повітря, випивав запаскуджені душі та перетворював колись людей на зомбі. Зомбі носили на собі страшний рашистський знак Z. Дракон отруював і слова, які промовляв. Слова ставали вірусом та ширилися землею. Ним хворіли мільйони. Дракона живила лють до всього світлого. Він сіяв смерть, і з того насіння проростало зло. Острів Зміїний, відчував, що і його дракон захоче отруїти та перетворити на зомбі. І ті сміливці, українські воїни, котрі його стережуть, його не врятують, тому що сили нерівні. Маленький острів плакав дощами, голосив вітрами, здіймаючи довкола хвилі.

Прикордонник Роман прокинувся на світанні від того голосіння. Вийшов на вулицю. Було похмуро і неспокійно. На сході завивав та шаленів дракон. Сутінки заполонили світ. В ногах воїна щось зашелестіло. Опустив очі вниз і обімлів. Півтора метровий змій поволі повз від його ніг стежкою. Здивуванню хлопця не було меж. Скільки тут служить – зміїв не зустрічав. Хоч і острів називається Зміїний. Тим часом плазун спинився. Повернув голову, подивився на воїна, проповз пару метрів і знову спинився та глипнув на прикордонника. Воїн розумів, змій його кудись кличе. То виглядало трохи божевільним. Зрештою, як і все, що зараз відбувалося у світі, який от-от проковтне чорний морок безумного зла. Махнув рукою та пішов за змієм.

Роман любив цей острів. Він знав на ньому кожен камінчик, кожну печеру та бухточку. І як він здивувався, коли змій привів його до входу в печеру, якого ще вчора не було. Ані входу, ані печери. Воїн сміливо зайшов досередини. Там на нього чекали.

Чорні потвори оточили острів. Смердючий запах ненависті та люті висів в повітрі. Острів Зміїний від безвиході плакав. Довкола нього кружляли металічні смердючі риби з монстрами всередині. Над головою ширяли зловісні залізні птахи, начинені чорним вогнем та чистим злом. Українці, які охороняли та дбали про острів, були приречені. Зміїний це відчував.

Чорна магія слів чорноротих прислужників дракона нависла над островом:

– Я – русский военный корабль. Предлагаю сложить оружие и сдаться во избежание кровопролития и неоправданных жертв. В противном случае по вам будет нанесен бомбово-штурмовой удар.

Стало враз тихо. Так тихо, як, мабуть, було на початку світу. Воїн Роман дивився відважно в бік прислужників чорного дракона, які зараз колошматили його батьківщину і збиралися перетворити на попіл весь світ. Він добре пам’ятав слова, які дозволив йому прочитати старий пророк Змій. Це слова прокляття, чорного і непрощеного, яким можна проклинати тільки ворогів. Прокляття, записане старими богами на щиті Ахілла. Роман зміг його прочитати, тому що має хоробре та чисте серце воїна-захисника-сина-брата.

І щойно Роман ті слова проказав, як чорнота здригнулася. Прокляття полетіло в неї і маленька світла дірочка утворилася в тій чорноті. Чорнота стрепенулася, хоч і не відступила. І в той самий момент в серцях мільйонів українців прокинулася ярість до ворога та сила воїна. Острів Зміїний це відчув та перестав плакати. Виявляється, таких як Роман у Всесвіті, що зветься Україна, багато. Мужні чоловіки, відважні жінки, насіння рідної землі. Острів бачив, як невидимий старий пророк Змій, виходить зі своєї печери, тримаючи в руці щит, як відкривається небо, як славні пращурі українців стають поруч зі своїми нащадками-воїнами, як світла починає довкола більшати.

Зміїний знає – дракону Росії ніколи цю війну не виграти. Дракон приречений на погибель.