Розслабтеся! Як би ми не старалися, нашим дітям все рівно буде що розповісти психотерапевту

Цей текст – хороша профілактика нашого материнського перфекціонізму – прагнення бути ідеальною мамою.

Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Милий! Ти не зобов’язаний ставати інженером. Ти не повинен бути юристом. Це не важливо, ким ти станеш, коли виростеш. Хочеш бути патологоанатомом? На здоров’я! Футбольним коментатором? Будь ласка! Клоуном в торговому центрі? Відмінний вибір!”

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий, лисуватий клоун з гримом на обличчі і скаже: «Мамо! Мені тридцять років! Я клоун в торговому центрі! Ти таке життя для мене хотіла? Чим ти думала, мамо, коли говорила мені, що вища освіта не обов’язкова? Чого ти хотіла, мамо, коли дозволяла мені замість математики грати з пацанами?»

А я скажу: «Милий, але я йшла за тобою в усьому, я не хотіла тиснути на тебе! Ти не любив математику, ти любив грати з молодшими хлопцями». А він скаже: «Я не знав, до чого це призведе, я був дитиною, я не міг нічого вирішувати, а ти, ти, ти зламала мені життя» – і розітре брудним рукавом помаду по обличчю. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі шукають винних. І якщо ти цього не розумієш, значить, ти ідіот».

Він скаже «ах» і впаде в непритомність. На психотерапію буде потрібно приблизно п’ять років.

Або не так. Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Не будь ідіотом, Владику, думай про майбутнє. Учи математику, Владику, якщо не хочеш все життя бути оператором колл-центру».

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий, лисуватий програміст з глибокими зморшками на обличчі і скаже: «Мамо! Мені тридцять років. Я працюю в «Гугл». Я пахаю двадцять годин на добу, мамо. У мене немає сім’ї. Чим ти думала, мамо, коли говорила, що хороша робота зробить мене щасливим?

Чого ти добивалася, мамо, коли змушувала мене вчити математику?»

А я скажу: «Дорогий, але я хотіла, щоб ти отримав гарну освіту! Я хотіла, щоб у тебе були всі можливості, дорогенький». А він скаже: «А нахрена мені ці можливості, якщо я нещасний, мамо? Я йду повз клоунів в торговому центрі і заздрю ​​їм, мамо. Вони щасливі. Я міг би бути на їхньому місці, але ти, ти, ти зламала мені життя», – і потре пальцями перенісся під окулярами. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час скаржаться І якщо ти цього не розумієш, значить ти ідіот».

Він скаже «ох» і впаде в непритомність. На психотерапію буде потрібно приблизно п’ять років.

Або по-іншому. Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки.

Буду йому з трьох років твердити: «Я тут не для того, щоб щось твердити. Я тут для того, щоб тебе любити. Іди до тата, дорогий, запитай у нього, я не хочу бути знову крайньою».

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий, лисуватий режисер з тугою в очах і скаже: «Мамо! Мені тридцять років. Я вже тридцять років намагаюся добитися твоєї уваги, мамо. Я присвятив тобі десять фільмів і п’ять вистав. Я написав про тебе книгу, мамо. Мені здається, тобі все одно. Чому ти ніколи не висловлювала своєї думки? Навіщо ти весь час відсилала мене до тата?».

А я скажу: «Дорогий, але я не хотіла нічого вирішувати за тебе! Я просто любила тебе, дорогий, а для всього іншого у нас є тато». А він скаже: «А нахрена мені татові поради, якщо я питав тебе, мамо? Я все життя добиваюся твоєї уваги. Я схиблений на тобі, мамо. Я готовий віддати все, аби хоч раз, хоч раз, зрозуміти, що ти думаєш про мене. Своїм мовчанням, своєю відстороненістю ти, ти, ти зламала мені життя», – і театрально закине руку до чола. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час чогось чекають. І якщо ти цього не розумієш, значить ти ідіот».

Він скаже «ах» і впаде в непритомність. На психотерапію буде потрібно приблизно п’ять років.

Цей текст – хороша профілактика нашого материнського перфекціонізму – прагнення бути ідеальною мамою.

«Розслабтеся! Як би ми не старалися бути хорошими мамами, нашим дітям все одно буде що розповісти своїм психотерапевтам…

Світлана Хміль