Сила батьківського слова. Якщо у вас є діти, ви зобов’язані прочитати цю статтю!

Деякі, нічого не значущі для батьків, фрази можуть негативно впливати на життєвий сценарій дитини. Що з цим робити?

Ася Штейн, педагог, автор статей з раннього розвитку, сімейної педагогіки, психології та дитячого здоров’я, говорить про те, як важливо батькам підбирати слова в спілкуванні з дитиною.

Ми не звикли надавати значення словам, сказаним похапцем. Ну гримнув на малюка, який розшумівся: «До чого ти мені набрид!». Присоромили маленького боягуза: «Як не соромно боятися! Ти ж великий хлопчик!». Осмикнули юного зануду: «Нема чого мудрувати, слухайся давай!» Малюк, начебто, і особливої ​​уваги на наші слова не звертав.

Мало хто розуміє, що дитячий мозок буквально запрограмований на те, щоб ловити кожне сказане батьком слово і сприймати його, як керівництво до дії або, висловлюючись професійною мовою психологів, директиву. Не фіксуючи, здавалося б, свідомістю (дитина не звернула увагу, не зреагувала, забула), директиви йдуть у сферу несвідомого, поволі формуючи особистість і визначаючи життєвий сценарій. Незрозумілі хвороби, невмотивована агресія, безпричинна погана успішність — все це може виявитися наслідком кинутих в роздратуванні й тут же, здавалося, забутих і мамою, і малюком слів. Американські психологи Роберт і Мері Гулдінг описали 12 основних батьківських директив. Зупинимося лише на тих трьох, які найчастіше прослизають в нашій мові та при цьому найсильніше трансформують життєвий сценарій маленької людини.

Не живи!

Як це виглядає. Здавалося б, таке можуть сказати своїй дитині тільки опущені маргінали. Однак саме так «розшифровує» дитина наші сказані в серцях фрази: «Як ти мені набрид», «Кара ти моя», «Іди, не хочу тебе бачити!».

Як дитина це розуміє. Дитина розуміє це абсолютно буквально: від мене одні неприємності, я набридла своїм батькам, вони не хочуть мене бачити. Якби мене не було, їм було б тільки краще.

До чого це призводить. Що значить «не бути» малюк поки що ще не розуміє, але його підсвідомість посилає чіткий імпульс на саморуйнування.

Це може привести до: незрозумілих травм, важких захворювань, найчастіше аутоімунних (алергія, ревматизм і т.д.), зниження апетиту, втрати ваги, що викликає, агресивну поведінку, невмотивованих істерик.

Що з цим робити: проаналізуйте, в яких ситуаціях ви говорите подібні фрази та що конкретно викликає ваше роздратування. Саме це і скажіть малюкові. «Я втомилася від твоєї біганини. Придумаймо якусь тиху гру» замість «Як ти мені набрид»; «Я зараз сердита, і мені неприємно з тобою розмовляти. Продовжмо розмову, коли ми обидва заспокоїмося» замість «Бачити тебе не хочу».

Не відчувай!

Як це виглядає. Бурхливі прояви дитячих емоцій мало передбачувані та зрозумілі, погано піддаються контролю з боку дорослих. Ймовірно, саме тому перше бажання будь-якого батька — припинити емоційний вибух. «Який боягуз, щеплення злякався!», «Не можна говорити, що ти ненавидиш виховательку. Про дорослих так не говорять».

Як дитина це розуміє. Малюкові не під силу поділяти прояв почуттів і саме почуття. І тому подібні зауваження сприймаються дитячою свідомістю, як однозначна директива: не відчувай!

До чого це призводить. Дитина не в змозі перестати відчувати те, що вона відчуває. Але, боячись втратити батьківське схвалення, вона може навчитися приховувати свої справжні почуття, в тому числі й від самої себе, заганяючи їх глибоко в підсвідомість. А це може призвести до дуже серйозних наслідків.

Заборона на фізичні відчуття (біль, втома, голод) мозок сприймає, як заборону приймати тілесні сигнали про фізичний дискомфорт, що може привести до порушення роботи імунної системи малюка, важким, у лікуванні, захворюванням.

Заборона на страх призводить до втрати почуття самозбереження. Такі діти часто отримують травми, стають жертвами нещасних випадків. Невисловлені страхи трансформуються в фобії та нав’язливі стани, що можуть привести до нічних кошмарів, нервових смикань, заїкання і т.д.

Заборона на ненависть: забороняючи дитині проявляти негативні почуття стосовно тієї чи іншої людини, ми не знімаємо агресію, а лише переадресовуємо її. Не можна ненавидіти старших — дитина проявляє агресію стосовно молодших. Не можна ненавидіти близьких — дитина проявляє агресію стосовно чужих. Ненавидіти взагалі не можна — малюк направляє агресію на самого себе, що проявляється в аутоімунних захворюваннях або зухвалій хуліганській поведінці (дитина неначе спеціально наривається на покарання) і т.д.

Що з цим робити. Допоможіть дитині навчитися проявляти свої почуття, залишаючись в цивілізованих рамках: «Ти не зобов’язаний любити виховательку (бабусю, сестричку і т.д.), але повинен бути ввічливим щодо неї». Запропонуйте їй варіанти розв’язання проблеми: «Якщо ти боїшся собак, давай будемо ходити в садок не через парк, а повз магазин». Попереджайте малюка, якщо йому доведеться пережити щось неприємне: «Я помажу тобі коліно зеленкою. Буде досить боляче, але зате потім відразу стане легше. Якщо хочеш — можеш поплакати».

Не думай!

Як це виглядає. Поспішаючи домогтися від дитини бажаного, ми нерідко припиняємо її спроби розібратися в суті наших вимог, відстояти свою точку зору: «Твоя справа не розмірковувати, а слухатися!», «Досить мудрувати! Роби справу!». «Багато будеш знати — скоро постарієш!», «Цікавій Варварі на базарі ніс відірвали» — жартівливо охолоджуємо ми запал маленького чомучки, втомившись від шквалу його нескінченних і не завжди зручних для нас питань. «Забудь! Не думай про це!» — говоримо ми, коли хочемо відвернути від сумних думок малюка.

Як дитина це розуміє. З точки зору дитини такі висловлювання є безумовною директивою: якщо хочеш, щоб тебе любили та схвалювали батьки, не думай!

До чого це призводить. Безумовно, найочікуваніший наслідок такої директиви — це відсутність допитливості, інтересу до навчання. У таких дітей занижена самооцінка, вони боязкі, невпевнені в результатах своєї розумової праці. Однак ця директива може привести й до інших, набагато серйозніших наслідків.

Твоя справа не розмірковувати, а слухатися: малюк не вчиться приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки.

Багато будеш знати — скоро постарієш: дитина починає уникати знань, оскільки вони роблять її більш дорослою і незалежною. А батьки ясно дають їй зрозуміти: ми не хочемо тобі розповідати про це, тому що не хочемо, щоб ти виростала.

Забудь про це: забути — значить відвести проблему зі сфери свідомого, тобто відмовитися від можливості впоратися з нею. Даючи малюкові таку директиву, ми привчаємо його уникати ситуацій, що приносять психологічний дискомфорт, удавати, що їх не існує.

Що з цим робити. Навіть якщо ви впевнені у своїй правоті, дайте дитині висловити свою точку зору. Постарайтеся дати їй можливість втілити в життя своє розв’язання проблеми: «Зараз ми поспішаємо, так що зробімо так, як пропоную я, а коли у нас буде час, спробуємо піти по-твоєму. Можливо, це буде не гірше».

Завжди давайте малюкові чіткі та чесні відповіді на його питання. Якщо йому буде щось незрозуміло, він обов’язково вам про це скаже. Якщо дитину щось турбує, якщо вона пережила стрес або зіткнулася з серйозною проблемою, завжди намагайтеся допомогти їй вирішити її. Якщо наразі ви не бачите виходу з ситуації, що склалася, поясніть це малюкові: «Поки я не знаю, як нам бути, але ми з тобою подумаємо та обов’язково вирішимо, що робити».

Автор: Ася Штейн