Пережили окупацію, голод і втрату культури: Чому Україна та Ірландія можуть навчити одна одну
- Мабуть, найбільш дієвим способом у дослідженнях суспільних процесів, є метод аналогії. Коли ми говоримо про соціум, то фраза про "все пізнається порівнянням" правдива на тисячу відсотків. Це я до того, що в часи суспільного збурення, яке не покидає Україну, для розуміння, що ж буде далі, варто дивитися на близькі по духу та історії країни
Зазвичай, коли ми хочемо порівняти свою країну з кимось, то на розум приходять або наші східноєвропейські сусіди – Польща, Словаччина, Чехія, або країна-агресор Росія, 300-річне перебування в залежності від якої не могли не напрацювати в нас певні прикрі схожості. Щоправда, при тотальних й розбіжностях. Але ми зараз не про “запорєбрік”. Справа в тому, що на мапі світу є ще одна країна, яка має напрочуд багато спільного з Україною, хоча знаходиться від неї в тисячах кілометрів й на позір відрізняється от буквально всім. Мова – про Ірландію. Але насправді, у нас з нею набагато більше спільного, ніж з багатьма сусідами.
Так сталося, що автор цих рядків в якості музиканта нещодавно побував в цій чудовій країні. Й отримав підтвердження ідеї, яка давно засіла в моїй голові. Мова про те, що Ірландія та Україна – це країни-побратими, які, щоправда, поки що не до кінця це зрозуміли. Але було б варто, адже це може піти на користь обом країнам.
Напевно, давайте розпочнімо з історичної долі наших народів. Здавалось би, що може бути спільним у однієї з найперших католицьких країн в історії, розташованої на острові в Атлантичному океані та східного фронтиру європейської цивілізації – Україна, яка й християнство прийняла однією з останніх в Європі, й все життя змушена була відбивати постійний натиск різноманітних степових орд – від печенігів та половців й до московітів? Ірландія – країна, що в часи раннього Середньовіччя стала центром збереження римських традицій й Україна-Русь, яка тільки при Володимирі Великому стає потужною силою. Насправді, дуже багато що.
Можна розпочати з того, що чимало сучасних дослідників доантичної Європи вважають, що кельтські та слов’янські племена складали основу того, що можна назвати автохтонним населенням Європи. Грубо кажучи, саме ці дві групи народностей населяли Європу до вторгнення германських племен й до початку римської експансії. Понад те, майбутні ірландці, скоріш за все, є вихідцями з Причорномор’я. Тобто, цілком можливо, що вже звідти тягнеться схожість, якщо не єдинокорінневість походження та культурного коду наших країн. Однак залишимо ці питання фахівцям, й перейдемо до питань більш важливих та актуальних.
Наприклад, до того факту, що й ірландці, й майбутні українці зазнали могутнього впливу вікінгів. Адже наші країни були об’єктом їх експансії протягом 300 років щонайменше. Й вікінгський досвід увійшов як в український, так і в ірландський метальний генокод. Але це теж ще далеко не найбільш цікаве та визначальне. Найважливіше у питаннях спільності починається для Ірландії – у 12 столітті, для України – аж у 17-му. Мова йде про вторгнення на наші та ірландські терени сусідньої країни з імперськими амбіціями. При чому, вторгнення, здійснене на запрошення самих жертв цієї експансії.
Так-так, і у випадку Ірландії, і у випадку України окупант приходив не сам по собі, а на запрошення недалекоглядних місцевих можновладців, які сподівалися використати його у процесі міжусобної боротьби за владу. Якщо ми говоримо про Ірландію, то там знайшовся такий собі Дермот Макмурроу, який втратив свої володіння в наслідок феодальних розборок. І не знайшов нічого кращого, ніж звернутися по допомогу англійського короля Генріха ІІ. Який давно вже точив зуби на Смарагдовий острів. Й скористався цим запрошенням сповна. Англійці, за допомогою норманів, увійшли в Ірландію й дуже швидко поставили її на коліна. Тоді ще ніхто не знав, що це триватиме близько 800 років й ледь не закінчиться смертю ірландців як народу та етносу.
В Україні ситуація загальновідома – коли Богдан Хмельницький допустив чи не єдину за свою військово-політичну кар’єру помилку, але дуже фатальну. Мова, звичайно, про Переяславські угоди, які надали імперським устремлінням Москви легітимності й віддали Україну на 300 років під владу Росії. В сухому залишку, маємо ситуацію, коли через невміння об’єднатися та недалекоглядність й ірландці, й українці самі покликали окупантів на свою землю. Й потім дуже довго й болюче намагалися цих окупантів вигнати. Але вийшло й в них, й в нас тільки в результаті величезних, світових катаклізмів, які порушили міць імперій – Британської та Російсько-Радянської.
Й в них, й в нас є досвід створення ефективних підпільних організацій спротиву окупантам – Ірландської республіканської армії в Ірландії та ОУН-УПА в нас. При чому, з широким методом дій – від просвітницьких та політичних до прямого тероризму. Навіть смішно, наскільки співпадають суспільні дискурси про “справжніх патріотів зливають в котлах” та “кляті угодованці з Лондоном вбивають ірландських патріотів, які хочуть об’єднання Ірландії й звільнення наших братів в Північній Ірландії”.
Й ми, й вони пережили страшне випробування голодомором. Щоправда, у ірландців він стався на століття раніше, але мав не менш руйнівні наслідки. В Ірландії голодомор відбувся через те, що в часі співпали процеси економічні та природні, однаково вкрай несприятливі. Спочатку в Англії через відміну “хлібних законів” різко впали ціни на хліб. Й через що великі землевласники, в основному – англійці, вирішили, що їм вигідніше тепер вирощувати на своїх землях скот, а не збіжжя. Й почали зганяти з земель дрібних орендаторів, тобто, ірландців. Паралельно країну уразила епідемія захворювання картоплі, яка складала основу раціону для ірландців. Плюс англійський уряд ніяк не допомагав кілька років викинутим напризволяще сотням тисяч людей. В результаті, померло близько 1,5 млн. людей, ще стільки ж змушені були емігрувати до США на старих кораблях. Під час плавання величезна кількість людей гинули від того ж таки голоду чи хвороб.
З цього моменту й аж до 1960-х років населення Ірландії невпинно зменшувалося. Після закінчення голоду – через нескінченну еміграцію до США. Де на даний момент проживає близько 40 млн. людей з ірландським корінням, коли як населення самої Ірландії ніяк не доповзе до 5 млн. І це при тому, що на момент початку катаклізмів 1840-х Смарагдовий острів населяло понад 8 млн. людей. Це щоб був зрозумілішим катастрофічний масштаб тих подій. Про наші Голодомори та їх досі жахливий вплив на наш народ, думаю, нікому нагадувати не треба. Біонегативна селекція населення, як бачимо, жорстко пройшлися по наших народах. Тож, і ми, й вони є глибоко травмованими націями, які пережили голод аж до нищення етносу.
Й в них, й в нас культурне відродження розпочалося у другій половині 19-го століття. Й в них, й в нас колонізатори завзято нищили культуру, еліту та мову. Щоправда, у ірландців ситуація була гіршою, адже їм, фактично, прийшлося наново винаходити всю свою культуру – музичну, поетичну, літературну. Адже англійці з голодомором та еміграцією поставили цей народ прямо над прірвою повного зникнення. На початку 20-го століття ірландська мова була майже винищена вщент. Й навіть 100 років незалежності, які Ірландія буде святкувати наступного, 2021-го року, не сильно просунули цю країну в процесі набуття своєї мови назад. Причин тут багато – й те, що ірландців банально мало. Й те, що емігрували вони в країну, де основною мовою є все та ж англійська (США). Й те, що британці набагато довше володіли Ірландією, ніж Росія – Україною, та й є набагато більш вправними колонізаторами. Тому багатьом ірландцям й до сьогодні незрозуміло, для чого використовувати якусь дивну, ні на що не схожу мову, коли є англійська. І хай це мова окупанта, зате нею вигідно робити справи. Плюс до цього всього, ірландська справді є абсолютно не схожою на англійську, та й інші діючі європейські мови. Тому вивчити її – не так легко.
В цьому сенсі, Україні повезло трохи більше. Однак ми теж маємо загальновідомі проблеми з українською та нескінченні дискусії про те, чи можлива Україна не українською мовою. Як показує приклад Ірландії, так – можлива. Але така країна завжди буде нести на собі певну печатку неповноцінності, яку, до речі, чітко відчувають в Ірландії. Де уряд відчайдушно намагається впроваджувати ірландську й навертати громадян до неї. Виходить дуже повільно, але поступове зростання використання кельтської все ж є. Хоча й англійська має статус другої державної.
Зауважу, що аж до 1990-х років Ірландія була дуже бідною окраїною Європи. Чия ситуація багато в чому нагадує українську – ірландці теж прекрасно знають, як це – бути “бідним родичем Європи”, який виживає за рахунок грошей заробітчан з-за океану. Але вони вчасно змогли вловити тренд на IT, й заманити до себе в країну низькими податками абсолютну більшість IT-гігантів. А також, фармацевтів та медичних компаній. В результаті чого, зараз є лідерами в цих галузях у світовій економіці. На додачу до традиційного фермерства та легкої промисловості. На жаль, в цьому українці ірландцям уступають, адже зрозуміти свої економічне місце в світі, окрім дурних тез про “аграрну наддержаву” ми так і не спромоглися.
Ну, й нарешті люди. Ірландці багато в чому схожі з українцями своєю гостинністю, емоційністю, щирістю, на противагу британськими “рибним очам”, застиглими у законі чи російським агресивно-імперським хамством. Так само, ірландці мають певну хуторянськість в характері – в хорошому сенсі слова. Тобто, вони теж прекрасно пам’ятають, як це – жити з дулею в кишені до окупантів, сприймати державу як символ чужоземного поневолення. Чи що це таке – хотіти, щоб від тебе нарешті відв’язалися та дали спокій жити заради себе, без постійного використання в якості гарматного м’яса для побудови імперії. Взагалі, не дивлячись на імідж баламутів, п’яниць та хуліганів, ірландці не несуть на собі печатку справжньої агресії, яка притаманна імперським націям. Тобто, ірландці можуть похуліганити, але явно не здатні на скрупульозне винищення когось чи холодне презирство до інших народів. Насправді, вони добродушні любителі випити та смачно поїсти. В чому дуже схожі з українцями. Ми ж теж любимо прості, селянські радощі життя, як і будь-яка селянська нація, яка ще не закінчила процес урбанізації.
Взагалі, ця глибока схожість проявляється навіть на рівні паралелей у музиці чи у мелодиці мови. Рекомендую якось послухати ірландську мову, а потім включити бойківську говірку чи гуцульську. Повірте, ви будете дуже здивовані. Взагалі, ірландці в цілому – теж вихідці з аграрного села, й в цьому ми – близнюки-брати. Як і в тому, що нам тільки належить виховувати вміння жити у великих містах, ставати справжніми міщанами. Ми – нації, де еліту систематично винищували, а нову треба створювати довгою й копіткою працею. За умови постійного пресингу колишнього імперського центру, який ніколи не упустить шанс завербувати когось з цієї новоствореної еліти в якості свого агенту впливу. До речі, ірландці через так зрозумілу нам індивідуалістичність ферми-хутора схильні до ізоляціонізму та небажанню лізти в чужі справи. Наприклад, цікаво, що Ірландія не є членом НАТО й має позаблоковий статус.
В Ірландії відчуваєш себе дуже спокійно, як в колишній провінції. Але це спокій добре впорядкованого простору, де всі знають своє місце в світі й ніхто нікуди не спішить. Так, ірландці, як і українці, в масі своїй – дуже консервативні люди, до яких всі новинки доходять із запізненням. Щоправда, цей консерватизм не розповсюджується до рівня нашого іноді дикого трайбалізму – наприклад, Ірландія є однією з перших країн у світі, які легалізували одностатеві шлюби. Що ніяк не заважає більшості мешканців Смарагдового острову бути сім’янинами, з кількома дітьми та глибокою католицькою вірою. Яка, до речі, стала одним з головних символів опору британським колонізаторам, які намагалися тут понад 600 років насадити англіканство, але так і не змогли.
Ну, й про те, що в Ірландії є свої “ДНР/ЛНР” та Крим в одному флаконі у вигляді Ольстеру, чули, мабуть, всі. Так, в найбагатші та розвиненіші 6 північних графств на острові Англія намагалися переселяти своїх громадян й потім, при наданні Ірландії незалежності, залишила їх у своєму складі. Й тепер цей конфлікт між британоірландцями та ірландцями вже майже 100 років роз’ятрює єдине тіло Ірландії. Нічого не нагадує?
До речі, в Ірландії, через замкненість на собі та певну провінційність далеко не всі добре розуміють суть україно-російського конфлікту, аж допоки ти не запропонуєш наступну формулу: росіяни для українців – це як англійці для ірландців. Після цих слів навіть молодь, яка вже не так заглиблена у складні стосунки з Англією, все одно розуміє дуже чітко – й це видно – сутність українських реалій.
Взагалі, українцям, яких в Ірландії, вже чимало, легко інкорпоруватися у місцеве суспільство. Як через певну схожість, так і через те, що ірландці – дуже прості люди, які не мають особливих упереджень щодо тих, з ким їм не приходилося часто стикатися. Й готові гостинно приймати того, хто готовий жити з ними в мирі й злагоді. Нам справді є чому повчитися одне в одного. Нам – як економічно виходити з-під впливу імперії й долати нав’язуване століттями зубожіння. Ірландцям у нас слід повчитися того, як все ж таки зберегти свою культуру та передовсім – мову. З іншого боку, ми можемо брати приклад з того, як ірландці, використовуючи свою діаспору, змогли зробити свою культуру прекрасним експортним товаром. Це ми і про танці, і про музику, і пабну культуру, і про день Святого Патріка, який святкується тепер в усьому світі тощо.
З економічної точки зору, наші країни дуже багато можуть дати одне одній. В нас – багато територій, населення та ресурсів, в ірландців – досвід успіху, певний капітал та членство в ЄС. Але головне – це, знову ж таки, люди. Які і в нас, і в них мають дуже багато спільного. Ми – два народи, які своїм стражденним шляхом заслужили на щастя. І як ніхто інший розуміємо одне одного в цьому. Залишилася справа за малим – нарешті, реалізувати це. А то донедавна в Україні навіть не було посольства Ірландії, а всі документи українців щодо віз йшли на оформлення до Москви. Але в наступному році, стараннями української діаспори, воно таки відкриється. Сподіваюся, це стане символом того, що українці знайшли нових великих друзів в цьому буремному світі. З якими цілком можливо й потрібно кооперуватися на всіх рівнях – від економіки до культури й до політики.