Уманська “Софіївка”: відкриття, таємниці та несподіванки
Чого не зробиш задля того, щоб таки побачити у всій красі парк, збудований для коханої жінки?! Сонні і сердиті, ми з чоловіком їдемо до “Софіївки” з Черкас рано-вранці. Дорога далека — чотири години маршруткою. До Києва можна доїхати швидше. І все тому, що зупиняємося на автостанціях усіх містечок, повз які їдемо. Квиток коштує 48 гривень. Прибувши на автостанцію Умані, відразу купуємо на вечір квиток до Черкас. О диво! За нього просять заплатити 39 гривень, хоча відстань та ж сама і маршрут незмінний. Настрій покращується. У передчутті наступних див прямуємо до входу в дендропарк. Квиток без екскурсії обійшовся б у 12 гривень, але платимо 20, бо закортіло послухати екскурсовода. Тим паче, що людей у парку — як грибів після дощу, тож група із двадцяти осіб набралася за лічені хвилини. Екскурсоводів теж не бракує — їх аж 130.
Динозаври любили жувати гінкго білобу
“Софіївка” – парк дендрологічний. А тому тут можна побачити унікальні рослини, яких налічується більше трьох тисяч видів. Уманські вчені, до речі, працюють над тим, щоб виводити нові види, які зможуть рости, наприклад, в тіні дерев. Адже парк є найстарішим центром інтродукції (наука, яка вивчає життя рослин у таких умовах, у яких вони не звикли жити). Блукаючи численними доріжками та алеями, ми відкрили для себе аскетичний кулястий граб, біля якого не можуть рости інші рослини, плакучі ялинки та шовковиці, білий барвінок, ялини з червоними шишками, дерево-навпаки, чиє листя червоніє влітку і зеленіє восени, платана-безсоромника, чорну-чорнісіньку березу, тюльпанове дерево, яке квітне тільки в червні… Всього й не перелічити.
Що цікаво – на цій території при Потоцькому було дуже мало рослин. Парк потрібно було створити швидко, тож липи, дикі груші, яблуні, берести та інші дерева кріпаки на підводах привозили і висаджували дорослими по рівнинах. А чорноморськими шляхами доставлялися дерева-екзоти — їх садили в балках, щоб захистити від вітру та морозу. Несподіванкою стало знайомство із сосною з Північної Америки — красуня має в пучечку аж п’ять голочок, які розпушує, коли тепло та сонячно, і стуляє докупи, коли похмуро. Ще більше подивувало дерево-холодильник. Власне, його називають дуже просто — живопліт або ж ірга колосиста. Окрім того, що робить природну огорожу, ця рослина має чорненькі ягідки — з них не лише виготовляли чорнило, а й перетирали на порошок і посипали ним м’ясо, що не давало йому псуватися. Є й більш екзотичні дерева, як от гінкго білоба, що родить сріблястими абрикосами. Кажуть, що в сиву давнину динозаври залюбки їли ці плоди, хоча сьогодні науковці стверджують, ніби вони не дуже смачні. Тим часом, для популяризації парку його співробітники поширюють легенду про китайських молодят, які в день одруження ділять навпіл листочок гінкго, що нагадує серце. Ще екскурсовод розповіла, що київські каштани родом із Умані. Саме в “Софіївці” брали саджанці для київських бульварів…
Уже через тридцять хвилин активного слухання наша група відчутно втомилася і погляди почали блукати в кронах дерев. До речі, в парку дуже багато білочок. Вони не полохливі, відвідувачі їм приносять горіхи, а хвостаті пустунки залюбки ними ласують. Варто тільки постукати горішком об горішок, як дбайлива господиня відразу забере їх. Птаство уманське теж неполохливе — прилітає, сідає на руку і дзьобає те, що пропонують. Найбільш довірливі синички — нічого не бояться. І вже зовсім не можу не згадати про жабок. Їхній хоровий спів біля Соколиного ставу — неперевершений!
У софіївської “Змії” аж 13 зубів!
Відомий письменник Максим Горький у своїх спогадах писав про те, що в “Софіївку” не пускали бідно вдягнутих людей. Сьогодні ніякого дрес-коду, звісно, не існує. Пускають усіх. І не тільки відвідувачів, а й комерсантів. Блукати доріжками парку і слухати хор жабок та щебетання птахів заважає жвава торгівля.
Раніше в нас не дозволялося нічого тут продавати, навіть буклети. Нині ж уже “Софіївка” нагадує якийсь міні-базар, тому що за рахунок орендної плати парк виживає. Це як жива істота, яка постійно потребує якоїсь уваги. Парк весь час добудовують, розбудовують і створюють щось нове. І тому він потребує коштів. Ми знайшли вихід. Може не завжди зручно, але по-іншому не виходить, – так пояснила нам ситуацію екскурсовод.
Але про такі тонкощі швидко забуваєш, коли бачиш Красноставський став зі славнозвісним “зміїним” фонтаном. Саме ця водойма стала причиною великої повені в “Софіївці” у 1980 році. Тоді понад гектар землі залило водою, а карасики плавали навіть у шухлядках робочого столу директора парку Івана Косенка. Не було б щастя, коли б нещастя не допомогло — саме тоді вода вимила дуже цінну знахідку — камінь із викарбуваним написом “1838 рік” (рік, коли було створено центральну алею парку). Окрасою ставу є природній фонтан “Змія”, висота якого — понад 18 метрів, а вода ллється із тридцяти зміїних зубів-вентилів для кращого розпилення. Проте, як виявилося, вода в “Софіївці” на вагу золота (в Умані проблеми із водопостачанням — воду для населення вмикають вранці з 6 до 9 і ввечері — з 18 до 21 години), тому з метою економії шлюзи відкривають так, що висота “Змії” досягає тільки 12 метрів.
Неподалік, на Площі Зборів є басейн, у якому плавають справжнісінькі золоті рибки. Щоправда, пускають їх туди тільки коли вода добряче прогріється, а зимують головні виконувачки бажань у акванарії. Відчути себе диктатором можна на Острові Кохання. Чому диктатором? Просто є версія, що саме на Острові Кохання зустрічалися і навіть підписували якийсь важливий документ Адольф Гітлер та Беніто Мусоліні. Сьогодні до острова можна дістатися паромом, заплативши 40 гривень.
Для любителів екстриму є підземна річка. Щоб пропливти на човні разом із іншими чотирма десятками відвідувачів 223 метри під землею, треба було вистояти довжелезну чергу, тому ми відклали цю розвагу до наступних відвідин “Софіївки”. До речі, міфічному Харонові достатньо було дати горішка або дрібну монету, тоді як новітньому треба платити 20 гривень – хоча на території парку й засадили десять гектарів фундуком, але, схоже, така “валюта” вже не актуальна.
Рослини в оранжереях загинули через… вимикання світла
Ліворуч від Площі Зборів розташований грот – велика гранітна брила, вагою понад 300 тонн, яка зависла без опори і утримується лише на трьох точках. Надійність цієї споруди вже тричі перевірила сама природа. Після землетрусів 1838, 1976, 1986 років грот залишився неушкодженим. Його називають гротом страху та сумніву. Місцеві жителі жартують, що сюди треба систематично водити українських політиків. Мовляв, якщо під гротом говорити неправду, то нічогенька каменюка може впасти на голову. Після “страху і сумніву” захотілося чогось світлого, і ми, як і сотні прочан того дня, подалися віддати шану Амурові — чи не найстражденнішій скульптурі парку. Біля неї всі прагнуть сфотографуватися, обійняти її, притиснутися. Ось і виходить, що саме це божество кохання найчастіше пошкоджують, а київський скульптор Євген Дідур — частий гість “Софіївки”, якого викликають, щоб “підлатати” Амура.
Є на території парку й могили — справжні та символічні. Так, особливо зворушує історія про перше одруження Потоцького. Батьки графа були проти одруження сина і викрали молоду дружину Гертруду Комаровську. Хотіли завезти її в монастир і там добитися відмови від шлюбу. По дорозі до монастиря їм назустріч трапився санний обоз і для того, щоб Гертруда не покликала нікого на допомогу, її було закидано подушками. Коли ж обоз проїхав, то виявилося, що вже будучи вагітною, під вагою цих подушок, Гертруда задихнулася. Її тіло вкинули в ополонку в ставку. Пам’ятаючи про цю трагічну подію, Потоцький у “Софіївці” облаштував куточок пам’яті Гертруди з символічною могилою. Натомість, водоспад “Три сльози” є місцем поховання трьох дітей Софії та Станіслава, які померли маленькими від епідемії.
Неподалік росте старезна липа – свідок будівництва парку. Кілька років тому її вразила блискавка і дерево ледь не загинуло. Але гілки обрізали від омели і зараз липа квітує і солодко пахне. Менше пощастило рослинам, що їх вирощували в оранжереях і теплицях ще за часів Потоцьких – банани, ананаси, інжир, фініки, апельсини, лимони та інші південні екзоти росли тут ще з 1796 року. Пережили навіть лихоліття війни (подейкували, що в “Софіївці” Еріх Кох зробив своє угіддя, тому тут майже нічого не зруйнували). Проте на початку 90-х років минулого століття усі рослини загинули через… вимикання світла. Тоді, на початках незалежності, в Умані, як і по всій Україні, часто з метою економії вимикали світло, і рослини-екзоти взимку не витримали такої наруги і вимерзли.
