Інтелігентність не у знаннях, а в здібностях до розуміння іншого

Про інтелігентність

— Багато хто думає: інтелігентна людина — це та, яка багато читала, здобула хорошу освіту (і навіть переважно гуманітарну), багато подорожувала, знає кілька мов.

А тим часом можна мати все це і бути неінтелігентним, і можна нічого з цього не мати, а бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною.

Інтелігентність не у знаннях, а в здібностях до розуміння іншого. Вона проявляється в тисячі і тисячі дрібниць: в умінні шанобливо сперечатися, поводитися скромно за столом, в умінні непомітно (саме непомітно) допомогти іншому, берегти природу, не смітити навколо себе – не смітити недопалками чи лайкою, поганими ідеями (це теж сміття, і ще яке!).

Я знав на селян, які були по-справжньому інтелігентними. Вони дотримувалися дивовижної чистоти у своїх будинках, вміли цінувати гарні пісні, вміли розповідати «бивальщину» (тобто те, що сталося з ними чи іншими), жили впорядкованим побутом, були гостинними та привітними, з розумінням ставилися і до чужого горя, і до чужої радості.

Інтелігентність — це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпиме ставлення до світу та людей.

Про порядність

«У Бєлінського десь у листах, пам’ятається, є така думка: мерзотники завжди беруть гору над порядними людьми тому, що вони поводяться з порядними людьми так, як з мерзотниками.

А порядні люди, терплячи і страждаючи, продовжують поводитися з мерзотниками, як з порядними людьми».

Дурний не любить розумного, неосвічений освіченого, невихований вихованого тощо.

І все це прикриваючись якоюсь фразою: «Я людина проста…», «я не люблю мудрувань», «я прожив своє життя і без цього», «все це від лукавого» тощо.

А у душі ненависть, заздрість, почуття власної неповноцінності».

^{Д.С. Лихачов, «Листи про добре і прекрасне».}