Історія про туфлі, яка змінила моє ставлення до життя

Прабабуся залишилася вдовою у 27 років. І дві дівчинки на руках. А крихітний хлопчик помер. Грошей дуже мало, жити важко.

Платня маленька, треба бути дуже, дуже ощадливою. Заощаджувати і розумно витрачати гроші. Вона так і робила. Так і жила.

А потім побачила у магазині ці туфлі. Розкішні, модні, лаковані, на каблучці-«чарочці». І купила. Вони якраз по нозі припали, як влиті. І вдома завела патефон і станцювала трошки: адже вона два роки не танцювала. І два роки вела бережливе життя, розраховуючи кожну копійку, хоча жити не дуже й хотілося. Вона сумувала за чоловіком і хлопчиком. Туфлі були дуже дорогими, їй довелося витратити всі гроші. І вона з жахом думала, як житиме з дітьми і що буде завтра.

А нічого поганого не сталося. Зайняла грошей, потихеньку віддала, наливала собі менше супу і м’ясо віддавала донькам. А сама хліб їла і окріп пила — це дрібниці, бо були туфлі. З бантами!

Вона в цих туфлях пішла на вечірку до знайомих, там у неї закохався директор заводу пивного, зробив пропозицію, і через рік вона вийшла заміж. І щасливо жила. І дівчата були одягнені та ситі, і обидві здобули вищу освіту.

Хоча війна була й усілякі жахіття, але туфлі, спогади про туфлі — вони зносилися, звичайно, — дуже підтримували! Це був найрадісніший спогад! І в 90 років прабабуся згадувала покупку цих чудових туфель і, усміхаючись, розповідала в деталях той хвилюючий момент… Вона рідко усміхалася: життя було суворе.

І ось що я думаю: купіть собі те, що душа просить. Навіть якщо грошей мало. Займіть трохи, перекрутіться, відкладіть покупку шпалер або садового інвентарю. Або унітазу. Або ще чогось важливого. Деякі покупки можуть врятувати життя і змінити долю, хоча без них можна обійтися – без туфель з бантами. А ви все одно купите. І щось гарне станеться. І жити захочеться. Танцювати під патефон. І познайомтеся з кимось цікавим. А потім правнучці розкажете про туфлі. В 90 років. Усміхаючись…

^{Автор: Ганна Кір’янова}