“Мрію стати маминим телефоном”: твір маленького школяра

Це історія трапилася в сім’ї однієї шкільної вчительки. Все сталося, коли, прийшовши додому вчителька мови і літератури, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання.

В якийсь момент, вона обхопила голову руками, емоції переповнювали її , вона вже не могла стримати сльози, не могла вимовити ні слова, плач душив її, це був момент, коли час зупинився. Її чоловік знаходився поруч і здавалося абстрагувався від усього, він перебував у своєму телефоні, нічого, здавалося б, не могло відвернути його від цього процесу. Але повернувши голову і побачивши дружину в такому стані, він, перебуваючи в подиві, не наважувався поставити запитання «Що відбувається?».

Не забираючи телефон і не відводячи очей від дисплея, через якийсь час, він все-таки запитав, що послужило причиною такої поведінки. Піднявши заплакані очі, дружина подивилася на чоловіка і сказала, що перевіряла домашнє завдання своїх учнів маленьке есе на тему «Моя потаємна мрія?».

Чоловік не розуміючи і відзначивши про себе дивну поведінки своєї дружини, без особливого інтересу та участі, все-таки продовжив розмову, щоб з’ясувати, що ж викликало таку бурхливу реакцію. Дружина відповіла, що останнім есе, перевернуло весь її світ.

Відклавши телефон в сторону, чоловік попросив розповісти докладніше, якесь хвилювання з’явилося на його обличчі, і він зацікавився тим самим есе, яке довело його дружину до такого стану і попросив прочитати його.

У творі було наступне: «Моя найзаповітніша мрія – бути телефоном батьків . Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато часу проводять з ними, я бачу, як вони діляться з телефоном всім.

Спілкування зі мною не приносить їм такого задоволення, вони годинами можуть не помічати мене. Коли я прошу тата пограти зі мною в якусь гру, він говорить, що тільки не сьогодні, тому що був важкий день і він дуже втомився. Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами. Коли мама зайнята своїми справами, але вона знає, що я вже більше години чекаю, коли вона приділить мені трохи часу і раптом лунає дзвінок по телефону, вона забуває про мне. І не перерве розмову навіть якщо я заплачу.

Мої батьки читають, грають в ігри, вони дбають і дуже дорожать своїми телефонами. Всі мої прохання побути разом вони не помічають, тому що там в телефоні є важливіші речі, ніж я. Коли прошу маму поговорити зі мною, тому що хочу сказати їй щось важливе, вона завжди каже що трохи пізніше, що зараз дуже зайнята, а в руках у неї телефон. Тому я хочу стати телефоном, щоб бути поруч зі своїми улюбленими батьками ».

Дружина дочитала і подивилася на чоловіка, вона не очікувала такої реакції, він був схвильований і в очах читалася біль він співпереживав цьому хлопчині. Чоловік подивився на дружину і сказав «Як би я хотів зараз обійняти цього хлопця». Дружина підняла червоні від сліз очі і відповіла: «Ти можеш зробити це прямо зараз – це написав наш син».

Автор: Наталья Радионова