Правда про подружні стосунки

Жінка не має мати поганий вигляд перед чоловіком. Жінка не повинна показувати чоловікові, як вона підтримує красу. Жінка не повинна бути в поганому настрої перед своїм чоловіком. Жінка повинна народжувати дітей без чоловіка, а то він втратить смак до життя та перебіжить до іншої цариці, яка, як травнева троянда, ніколи не в’яне та діти у неї з’являються з голови.

Нещодавно в моїй стрічці точилися запеклі суперечки, що жінка повинна бути перед чоловіком красунею та ховатися з маскою на обличчі.

І я згадала.

Коли була на 7 місяці вагітності вдруге, мій живіт був неймовірних розмірів.

Я могла бачити лише пальці на ногах — настільки мій світ розширився в розмірах. Поголити ноги я просто не могла. І нігті обстригти теж. Чоловік мовчки взяв ініціативу у свої руки. Голив мені ноги та стриг нігті. А ще робив ванночки для ніг і з якою любов’ю він мив мені п’яти.

Дерево Кохання розрослося. Гілочок любові стало багато. І одна з них – турбота. Друга – ніжність. Мій чоловік — і дерево, і гілочки одночасно. Це дерево не має огиди. У іншому випадку це не любов.

Швидка в той вечір їхала в центр міста годину та двадцять хвилин. Кожна секунда завдавала мені дикого болю. Поворухнути ні рукою, ні ногою, ні головою я не могла. Абсолютний овоч. Мені було дуже страшно. І соромно. Я дуже хотіла в туалет. Сечовий міхур, здавалося, зараз розірветься. Під себе? Я здригалася від беззвучних сліз.

Дімо, я хочу в туалет

Чоловік мій взявся було мене підіймати, тоді як мій мозок прошив гострий біль. Я кричала не чіпати мене, інакше прямо тут помру.

Ні піднятися, ні тим більше сісти на унітаз не могло бути й мови. Я розгубилася.

Чоловік — ні.

Він рішуче взяв пластмасовий тазик і став проштовхувати його між мною і диваном. Від кожного руху я кричала. Він хвилювався. Він хотів бути для мене найкращим помічником.

Ніколи так дбайливо до мене він не ставився, як в той вечір. Знімав шорти, білизну та в очах не було й плями нелюбові. У кожних його рухах були гори ніжності, тепла. Все його єство неначе хотіло тільки одного – забрати цей жахливий біль.

А мені було жахливо соромно. Я молода, красива жінка, в розквіті сил справляла потребу в тазик. Та ще так невміло. Руки чоловіка були мокрими. Чомусь мало що потрапило в той тазик. Чоловік шепотів як мантру тільки два слова: “Моя дорога…”

Двох дітей ми народили разом. Я неймовірно розгублююсь, якщо зустрічаюся віч-на-віч з хамством і зарозумілістю. А так і не скажеш. Бойова, рішуча. А ось з хамством не знаю що робити. Чоловік знав і сказав:

Я тебе нізащо не залишу саму в пологовому будинку. Свого сина візьму на руки я, а не лікар. То ж я його тато, а не акушер!

Він бачив мене від болю знеможену, знесилену. І не втік, не зомлів, не втратив любові та пристрасті. Він просто розумів. Тут і зараз він учасник таїнства. Тут і зараз народжується наше щастя, наш син. Якого він взяв на руки. І який досі любить бути в батькових руках.

А ви кажете, жінка не повинна бути перед чоловіком з маскою на обличчі. А то може злякатися і піде до іншої. Маски злякається. Чоловік – маски. Любить до першої маски чи що?

Я недавно на обличчя нанесла спіруліну, почула плач малюка, вискочила в кімнату. Син, звичайно, миттю заспокоївся. А квартира вибухнула сміхом: дитячим і дорослим. Мій чоловік, сміючись, сказав абсолютно щиро:

Моя дівчинко, я так тебе кохаю…

Я збентежена прошмигнула назад у ванну. Дивилася на своє відбиття в дзеркалі та посміхалася, спіруліна тріскалася і я була схожа на космічного прибульця. По-моєму, всі ці маски прикрашають жінок. Вони по-дитячому наївні в цих огірках і глині. Як можна за це розлюбити? За те, що вона робить спробу освіжити колір обличчя, щоб шкіра сяяла. Сяяла для нього. Щоб він ось так сказав:

Дівчинко моя…

І змусив сяяти не тільки шкіру обличчя, але і серце своєї коханої.

Слава Господу, що жінка може зробити маску, хоче привести себе до ладу. Здорова та жива. Як же можна розлюбити життя? Невже тільки за те, що життя не ідеальне? Воно має інший головний плюс. Життя не ідеальне, але воно справжнє.