Співчуття, доброта, допомога ближньому – ось що робить нас Людьми у цьому світі!

Їдемо з аеропорту в таксі в наш тимчасовий дім.

Таксист питає:

– Are you ok?

Кажу:

– Так, просто трохи втомилась, важка дорога. Майже 30 годин за добу в потягах, авто, а зараз от з літака… А завтра ще купа справ…

Він оглядаючись назад:

– This is all with her?- киває на Марі.

Усміхаюся і відповідаю що звісно “with”. Це ж моя дочка, куди я її діну.

Чоловік знову, не вгамовуючись, питає чому я не залишила її вдома, це ж важка дорога.

Розказую, що ми з України, if you know what it’s mean about…

Він одною рукою лясь себе по лобі:

– Оh my God! Are you really stay here alone with daughter? Without family? Husband? Mummy? etc

Ствердно киваю.

У нього в очах якийсь жах намішаний з нерозумінням.

Питає далі. Чому ми були змушені так подорожувати.

– Передавали додому зброю.

У чоловіка повний випад.

Далі моя промова на хвилин 15 про те, що рашка робить, про Бучу, Ірпінь, як вся країна прокинулась від вибухів, про те, що ці виродки роблять, і як ми воюємо 8 років вже… І що ця поїздка була супер важлива… That’s why…

Перериваю свій емоційний діалог, бо побачила Макдрайв. Питаю, чи можна заїхати взяти каву, бо мене вимикає, а нам ще їхати…

– Так, можу. No problem…

Заїджаємо, протягую гроші, аби розрахуватися.

Каже:

– Приїдемо і тоді.

– Ну ок.

Довозить, допомогає нам з Марійкою вийти і такий:

– Будь ласка, давай без грошей, я хочу для тебе щось зробити. Моє серце з Україною. Я з Іраку. Ви дуже мужні Люди. Не ображай мене. Кава, поїздка, все за мій рахунок.

І ще: протягує Марі пакет…

Допомогає вигрузити сумки до ліфту, ми прощаємося, чоловік мені засовує 30 євро двадцяткою і десяткою і каже:

– Це моя частка теж, я не дуже багатий, але коли будеш знову купувати зброю – доклали це туди…. Ти і твоя дочка і вся твоя родина – ви супер люди. Ви обов’язково переможете! Удачі!

Заплакала я вже вдома.

Відкриваємо пакет, а там два чізбургери, чікен наггетс і кисло-солодкий соус…

Хочу запам’ятати це.

День, коли ми трохи більше за добу накатали/налітали майже 30 годин і нас обійняв серцем мужик з Іраку, чиє ім’я я так і не запам’ятала…