У кожного свої цінності та свої багатства

У кожного свої цінності та свої багатства. Один, побоюючись війни, відкрив рахунок у швейцарському банку, а другий узяв за руку дитину і не озираючись побіг на вокзал. Хтось склав пожитки у наплічний рюкзак, а хтось за місяць до подій завантажив у літак італійські сукні, столовий сервіз на 12 персон та раритетний письмовий стіл на левових лапах.

Знайома з Макарова виїхала із паспортом та двома тисячами гривень. За 18 днів, проведених у повній окупації, перебуваючи в крижаному льоху, перебиваючись галетним печивом і ковтком води, не мала можливості вмитися, не кажучи вже про гарячий душ.

Друга жінка, перебуваючи в тихому Києві, не пережила і дня поневірянь, все скаржилася на труднощі зборів. Адже як можна вмістити у двох валізах все життя! Коли за нею приїхала машина, довго вантажила пожитки, і двоюрідній сестрі забракло місця. Головне, врятувала три норкові шуби та колекцію чобіт.

Жителька Бучі, що пройшла пекло бомбардувань, нарешті опинилася в безпеці. Відкрила свій рідікюль і здивувалася. У ній був змінний одяг для сина, його пригодницькі книги, зошити та фен. Для себе – жодної пари білизни, і жодного теплого светра.

Друга з подивом виявила у дорожній сумці сукні, в яких на дозвіллі танцювала аргентинське танго, а ще – гетри для розігріву та дві пари черевичків із закритим носком. Самі збори не запам’ятала, тільки як їхала по нічних непроглядних дорогах і голосно співала гімн.

У селищі Немішаєве, як і в інших селах, що сусідять з Бучею та Ворзелем, щодня відбуваються трагедії. Одного дня вбили хлопця, який намагається вивезти хворих дітей. Малюків із високою температурою, запаленнями легень та отитами. Батько героя прийшов по тіло. Він готовий був віддати все, що завгодно: будинок, сад, всі заощадження до останньої копійки, аби поховати сина по-людськи. Кадировці спочатку використовували тіло, як футбольний м’яч і тільки потім, вдосталь награвшись, жбурнули найдорожче на роздоріжжі.

Ось уже місяць я ходжу в одних джинсах, розчісуюся п’ятірнею і не відчуваю жодного дискомфорту. Головне – жива моя сім’я. Машина, парфуми, помада, вузьконосі туфлі та пальта кольору раннього бузку – все залишилося в далекому минулому. Без цього, як виявилося, легко можна обійтися.

Колись, ще у мирний час, моя мама в момент продажу батьківського будинку забрала лише глиняні тарілки, з яких у дитинстві їла суп. Брат із бабусиної хати привіз барометр. Все розповідав, як, прокидаючись під час літніх канікул, спостерігав його на стіні та з точністю до хвилини визначав ймовірність опадів. Потім купив квартиру і насамперед урочисто повісив барометр над ліжком.

Світлана з Харкова вивезла до Польщі доньку та кішку Марту.

Віра з Гостомеля – пошарпану прабабчину Біблію.

Ніна з Ворзеля – сімейний фотоальбом.

Катя з Ірпеня – трьох дітей, обручку та коротеньку, повну кохання чоловікову записку…

Ірина Говоруха