“Якось одна дуже добра дівчинка перестала бути доброю…”

Якось одна дуже добра дівчинка перестала бути доброю. Точніше — зручною, через що одразу втратила номінацію на «зразкову дівчинку року».

В очах суспільства вона перетворилася на невдячну погань і меркантильну заразу. Адже до цього, все життя, вона гордо несла на плечах «пошану» оточення і, буквально за секунди, все розгубила…

Варто було тільки стати собою, перестаючи прогинатися під лицемірний світ.

І начебто ніяких змін не сталося, можливо очі стали «дорослішими». Але суспільній думці цього виявилося достатньо для народження сакральної мантри: «Ти дуже змінилася».

Лише варто було перестати терпіти непрохані поради та докори. Варто було почати говорити в обличчя правду.

Варто захотіти одягатися, харчуватися, фарбуватися як подобається, а не так, як за шаблоном належить. Варто було почати жити на втіху: як хочеться, де хочеться і з ким хочеться.

Якось дівчинка зрозуміла, що реєстрація шлюбу – не показник щастя; що вік не гарантує наявність розуму; що чоловіки не завжди сильніші за жінок, а частіше — слабші; що в цьому житті можна розраховувати лише на себе; що ті, кого вважають «поганими», — насправді виявляються найкращими; що багато хто грає в любов, насправді не вміючи любити; що вчитися треба постійно, а роботу міняти будь-якої миті; що гладити кота корисніше, ніж “гладити” сорочки; що треба виконувати не чужі мрії, а добиватися своєї мети.

Думаєте, що ця історія закінчилася погано? Вгадали, але лише погано для інших. А для самої дівчинки все лише починалося….

^{Володимир Гаджієв}