ДІТЕЙ треба встигати ЛЮБИТИ…

Це дивно звучить, але треба встигати любити у всіх сенсах. Знаходити час для своєї дитини треба встигати, хоча справ так багато! Колись погратись, побігати разом або казки розповідати.

Не встигаємо, адже потрібно працювати, прибирати, варити, мити, вчити, приділяти увагу іншим дорослим людям. І не так вже й багато часу залишається для любові. І треба встигати любити у суєті днів ще ось чому: наша дитина так недовго – дитина.

Такі швидкоплинні роки, поки дитина потребує нас.

Поки можна її на ручки взяти, а потім – за ручку.

А потім – за руку …

І ось вона уже руку висмикує – вона вже велика! Або акуратно вивільняє – вона вже дуже велика, доросла.

І вона іде своєю дорогою в свою долю, ця доросла колишня дитина.

Залишається розгубленість: як, уже? Як це вийшло? Де мій маленький хлопчик, маленька дівчинка, які так хотіли на ручки, боялися засинати, якщо нас немає поруч, просили казку, хотіли грати, кликали постійно: “Мама!» … Іноді невчасно кликали. І надто настирливо.

Тепер не кличуть: прекрасно обходяться без нас. І засинають з кимось іншим, з іншою колишньою дитиною … Діти ніколи не залишаються дітьми. І ось це коротке дитинство зайнято вихованням, навчанням, чим завгодно, тільки не обіймами і поцілунками. Чи не спільними іграми – коли грати, адже уроки не зроблені або саморобка для садка, колись, потім, я страшенно втомилася, вранці на роботу…

І треба привчити до самостійності. Всі тільки про це і говорять! Це – найважливіше, щоб була самостійною! Швидше б виросла і стала дорослою.

А потім раз! – і перед вами доросла людина. Просто молодша за вас. А дитини немає більше – дитинство дуже коротке. Дитина зникла. Це так дивно, але вашого малюка більше немає. Є улюблений дорослий. Якого не візьмеш на руки і не поведеш в парк на каруселі.

І як ви будете шкодувати про кожні пропущені обійми, про кожен крик і роздратоване зауваження, про кожну відмову пограти, бо ніколи! Бачиш, яка я зайнята, зайнятий, як багато у мене справ. Коли-небудь потім пограємо або полежимо разом на дивані з книжкою.

А потім вже не треба. Дитини немає – є дорослий.

А деякі діти не встигають стати дорослими – так теж буває. І найбільше потім батьки шкодують не про те, що мало дитина вивчила англійських дієслів, формул зазубрила, мало занять в секції провели, мало привчали до самостійності, мало на екскурсії відправляли з класом – найбільше шкодують про те, що мало були разом.

Мало разом лежали на дивані, обійнявшись. Гуляли на ручках. Або за руку йшли – і вже немає руки в нашій руці. Це так швидко проходить, цей час, поки ми так потрібні дітям.

Дитинство дуже коротке. І життя теж.