Відомий психолог про людей, які порушують ваші особисті кордони

Відерце морозива купили у подарунок. Поставили на стрічку та стоїмо у черзі до каси. А за нами жінка з візком. Вона запитує:
– Ви любите морозиво? Он яке велике відерце взяли!

Я відповідаю:

– Ні, я морозиво рідко їм. Це один.

Жінка запитала голосно:

– А чому рідко їсте морозиво? У вас здоров’я не дозволяє, ну цукор, діабет? Чи боїтеся потовстіти?

Я відповідаю:

– Боюсь. І не люблю солодке. Цукор у нормі. Це два.

Жінка каже:

– А на мою думку, ви не товста. І могли б їсти іноді морозиво. Ось я їм солодкого багато! І не розумію, як можна солодке не любити! Я відповідаю:

– Три.

Жінка запитала:

– А що ви рахуєте?

Я відповіла:

– Вважаю, скільки разів ви мене вдарили. Хук, аперкот, подвійний в щелепу… Готуюся дати відсіч. Якщо вже ви почали боксувати.

Жінка не зрозуміла; я їй пояснила…

Цікавитись звичками незнайомих людей, розглядаючи їх покупки, – порушення кордонів. Робити припущення про здоров’я людини та вголос обговорювати її вагу та зовнішність – це як несподіваний удар під дих. Наводити себе в приклад і свої уподобання вважати мірилом правильності – це як у щелепу вдарити на рингу. Ви, кажу, мене атакували. А жінка сказала:

– Ой, ви тільки не ображайтеся!

Я кажу:

– А це задушливий прийомчик. Коли атакував, але схопив людину і не даєш їй відповісти. Це чотири!

І ось жінка не дурна виявилася. Вона задумалася і сказала:

– А я й не розуміла, що говорю. На мене часто гніваються, а я ж щиро… Напевно, я неправильно поводжусь іноді!

Це так. І іноді можуть відповісти брутально на таке. Нокаутувати у відповідь. Але я не стала. Ми всі разом засміялися, а тут і черга підійшла. І ми пішли з відерцем морозива, а жінка залишилася з візком. Задумлива.