Чи треба ділитися щастям?

Чи треба ділитися щастям?Показувати його всім, виставляти на показ свої стосунки, багатство і радіти так, щоб це усі бачили? Чи є на це однозначна відповідь? Напевно, немає… Щастя – така крихка субстанція, що його треба тримати під замком. І справа не в “зурочать”, «будуть заздрити», «виглядаю смішно». Ні… Щастя – це особисте. І аж надто мінливе. Зранку можна бути щасливим, а вже увечері найнещасливішим. То чи варто робити з цього шоу?

У пору тотальної втрати сорому, коли в Інтернет свідомо викладають навіть власні пологи, варто подумати над цим. Де ж хоч якась таїна? Де хоч крапля особистого? Де, та частинка, про яку ніхто не повинен знати? Чи треба знати всім, що ви щасливі? Або навпаки, нещасні?

А щастя сидить у куточку і вас зігріває. Але ж ніхто не сказав, що воно вічне…

Чи треба щастям ділитися? А чому б і ні? Але робити б це правильно. Не агресивно, не душити ним, а легко, мов пір’їнка подарувати іншим. Ви знаєте, що це просто? Ви можете комусь усміхнутись, взяти за руку, вислухати, випити кави… Це так приємно! Ви можете привітати давнього друга з днем народження, подарувати комусь яблучко чи просто щиро засміятись з чийогось жарту.. Повірте, це небагато краще, ніж показувати який ви щасливий. Бо щастя – це коли всередині спокійно, коли радість проста і банальна, а сонце світить, навіть коли похмуро.

Щастя – це відчуття. Воно надає крила, дозволяє дихати вільніше і розмальовує світ. Його не буває багато. Чи може буває?

Щасливі бажають щастя іншим. На жаль, не завжди. Щасливі інколи надто горді собою, забуваючи, що щастя може розсипатись, як картковий замок… Щасливі іноді надто жорстокі. Чи помічали ви це?

Ні, не варто своє щастя посадити на трон і заховати від людського ока. Але, інколи варто промовчати про нього. Життя аж надто непередбачуване. Щастя-любить тишу, хто ж про це не знає? Мовчіть про своє,і подякуйте за нього лише Богу…