Коли ви зустрічаєте свою людину, всі умовності перестають мати значення

Спочатку композитор Шопен любив красуню Констанцію — чудову та музично обдаровану дівчину. Він любив її романтичним коханням. Констанція подарувала Шопену обручку, і він благоговійно торкався обручки губами… Але одружитися з Констанцією композитор не зміг. Він змушений був виїхати у справах, а дівчина вийшла заміж. Що ж, не судилося…

А потім Шопен зустрів красуню Марію; вона теж була обдарованою та дуже витонченою. Ідеал жіночої краси. Шопен закохався і присвятив дівчині чудові твори. Але теж нічого не вийшло, весілля не відбулося. Шопен дуже засмутився, що Марія комусь запропонувала сісти, а Шопену не запропонувала. Тобто, запропонувала, але трохи пізніше, ніж було б слід. Серце музиканта було розбите. І на згадку про прекрасну Марію в нього залишилася засушена троянда в конверті, якої він благоговійно торкався губами. Дістане з конверта, торкнеться губами і ще прочитає жалісний напис на конверті… Дуже піднесене нещасливе кохання.

А потім у знайомих Шопен зустрів дивну розв’язну жінку в безглуздому чоловічому костюмі – справа була в дев’ятнадцятому столітті. У чоловічому костюмі та в чоловічому капелюсі така груба дама. А в зубах у дами диміла сигара! І жінка поводилася неналежним чином. Дуже груба та розв’язна. Шопен навіть запитав у господарів: «Хто ця огидна особа?».

Йому відповіли, що це дивна письменниця із чоловічим ім’ям Жорж Санд.

І що б ви думали? Витончений композитор так полюбив цю Жорж Санд із сигарою в зубах та в чоловічому сюртуку, що наплював на всі закони того часу. І на свою особисту витонченість. Він оселився в будинку письменниці і вдав, що просто в гості прийшов, хоча всі добре знали, що він живе з Жорж Санд. А потім, сухотний і слабкий, поїхав із нею на Майорку. І там десять років жив із коханою жінкою і терпів її ревнивого сина та доньку-інтриганку. Взагалі все терпів, навіть образливий роман, який про нього написала Жорж Санд.

Ось вам і історія про кохання. Одних красунь кидають, їдучи у справах. Справи є справи! Інших красунь залишають через те, що вони невчасно запропонували сісти. Порушили етикет, подумати лише! А в грубу жінку з сигарою в зубах і в потворному костюмі раптом чіпляються так, що готові з нею плисти до біса на паску в трюмі зі свинями. Хоч на Майорку, хоч до Антарктиди. Разом із токсичними дітьми цієї жінки.

Тому що це і є кохання. І кохану людину впізнаєш у будь-якому вигляді, в будь-якому суспільстві. І зовсім неважливо, чи запропонує вона сісти і чи має музичний слух. І чому вона напнула дивного капелюха — теж неважливо. Не в капелюсі справа. Справа у впізнанні своєї людини…

^{Автор: Ганна Кір’янова}