Наймиліша казка на ніч
Час лягати спати, і маленьке зайченя міцно схопило великого зайця за довгі-довгі вуха. Воно хотіло впевнитися, що великий заєць його слухає.
— Знаєш, як я тебе люблю?
— Звичайно, ні, малюк. Звідки мені знати?
— Я люблю тебе — ось як! — І зайченя широко-широко розвело лапи.
Але у великого зайця лапи довші.
— А я тебе — ось як.
«Ах, як широко», — подумало зайченя.
— Тоді я люблю тебе — ось як! — І потягнулося щосили вгору.
— Я тебе — ось як, — потягнувся за ним великий заєць.
«Ого, як високо, — подумало зайченя. — Мені б так!»
Тут зайченя здогадалося: перекинулося на передні лапи, а задніми вгору по стовбуру!
— Я люблю тебе до самих кінчиків задніх лап!
— І я тебе — до самих кінчиків твоїх лап, — підхопив його великий заєць і підкинув угору.
— Ну, тоді… тоді… Знаєш, як я тебе люблю?.. Ось так! — І зайченя застрибало по галявині.
— А я тебе — ось так, — посміхнувся великий заєць, та так підстрибнув, що дістав вухами до гілок!
«Оце стрибок! — Подумало зайченя. — І я так хочу!»
— Я люблю тебе далеко-далеко по цій стежці, як від нас до самої річки!
— А я тебе — як через річку і о-о-о-он за ті пагорби…
«Як далеко», — сонно подумало зайченя. Йому більше нічого не спадало на думку.
Тут угорі, над кущами, він побачив велике темне небо. Далі неба нічого не буває!
— Я люблю тебе до самого місяця, — прошепотіло зайченя і закрило очі.
— Треба ж, як далеко… — Великий заєць поклав його на ліжко з листя.
Сам вмостився поруч, поцілував його на ніч… і прошепотів на вухо:
— І я люблю тебе до самого місяця. До самого-самого місяця… і назад.
Автор: Сем Макбратні
