Не буває випадкових людей.

     Є люди, яких нам посилає Бог. Вони з’являються, коли в житті все йде шкереберть і наповнюють наше існування собою. А тоді, так само і зникають. Якщо подумати, то у кожного, була така людина, яка підтримала, розрадила, надала снаги, в час, коли було найтяжче. А далі…просто розтала.

 Є люди, які випромніюють благодать. І при спілкуванні з ними здається, що вони оточені німбом.

Є люди, після розмови з якими хочеться прийняти душ.

Є ті, які здатні вислухати, підтримати, піти відразу в бій за вас, вашу честь, побити всім пики і захищати все на світі.

Є ті, хто говорить з лайкою і нецензурщиною, але вам хочеться це слухати. А є такі, які розмовляють тихою річкою, але вам хочеться закрити вуха.

Є люди, а є не люди.

Є такі, яких ви обминаєте і тихенько вітаєтесь, прошмигуючи геть, аби тільки не розмовляти з ними.

Є люди, від погляду яких кисне молоко і по шкірі біжить холод.

А є люди, в яких сміються очі, навіть якщо настрій кепський.

Люди є, а інколи їх немає. Вони поряд, а інколи – пустка. Все так просто і разом тим нереально складно.

Є люди, які роблять добро і хороші справи, бо так їм підказує серце. А є такі, які навіть свій обов’язок за гроші не в силах здійснити.

Є ті, які пробачають все. А є такі, які пам’ятають ваш, на їхню думку, хибний погляд.

Є ті, при спілкуванні з якими відчуваєш себе нерозумним. А бувають такі, з якими можна говорити вічно і теми знайдуться завжди.

Для всіх ми різні:комусь друзі, а комусь набридливі співрозмовники. Хтось щиро радий нас бачити, а комусь мы гидкі. Для когось ми – вершина інтелекту, а комусь – нерозумне створіння.

Але не буває випадкових людей. Бувають випадкові зустрічі з ними. Тож залишіться в пам’яті світлою згадкою, адже, може, саме в цьому ваше призначення…