Прекрасна притча про силу молитви. Обов’язково прочитайте її у цей важкий час!

Якось у магазин увійшла нещасна жінка з виснаженим обличчям і попросила бакалійника дати їй продукти, щоб вона змогла приготувати обід для дітей.

Він запитав жінку, скільки у неї грошей.

Вона відповіла:

‒ Мій чоловік загинув на війні. І я нічого не маю, крім маленької молитви.

Торговець був не дуже сентиментальним і вважав, що його бакалійна лавка – не місце безкоштовної роздачі хліба незаможним.

Він недбало кинув:

‒ Напишіть її на аркуші паперу, ‒ і знову взявся за роботу.

На його подив, жінка вийняла з кишені шматок паперу і простягла його бакалійнику через прилавок. Вона сказала:

‒ Я зробила це вночі, коли наглядала за своєю хворою дитиною.

Не встигнувши схаменутися від несподіванки, бакалійник взяв клаптик паперу, але тут же пожалів, що зробив це: як же йому тепер вчинити і що відповісти?

Аж раптом у нього з’явилася ідея. Навіть не прочитавши молитву, він поклав аркуш паперу на терези і сказав:

‒ Подивимося, чого вона варта.

На його подив, коли він поклав на іншу чашу терезів буханець хліба, стрілка терезів навіть не ворухнулася. Він ще більше зніяковів від того, що стрілка продовжувала стояти на місці, хоча він швидко накладав продукти на ваги, оскільки дивилися покупці. Бакалійник спробував бути грубим, але безуспішно. Він почервонів, і тому ще більше розлютився. Зрештою, він пробурмотів:

‒ Ну, це все, що можуть витримати ваги. Ось пакет. Вам доведеться все це запакувати самій. Я зайнятий. Видаючи звуки, схожі на тихе схлипування, жінка взяла кульок і почала упаковувати їжу, витираючи сльози рукавом щоразу, коли вивільнялася рука.

Бакалійник спробував було не дивитись, але миттю помітив, що дав жінці досить великий пакет, у якому залишалося ще трохи місця. Тому, нічого не сказавши, він поклав на прилавок велику голівку сиру. Він не побачив боязкої вдячної усмішки, що блиснула в її вологих очах у відповідь на доброту бакалійника, яка спростувала перше оманливе враження про його скнарість.

Коли жінка пішла, бакалійник підійшов до ваг, чухаючи голову і похитуючи нею в подиві. Згодом він знайшов розгадку. Ваги були зламані.

Минали роки. Бакалійник часто згадував цей випадок і не знав, чи була правильною та розгадка, що він знайшов. Чому молитва тієї жінки була вже написана та готова для того, щоб задовольнити його несподівану вимогу? Чому бідна жінка прийшла саме тоді, коли терези були зламані? Що так збило його з пантелику, щоб він навіть не помітив цієї поломки і продовжував накладати продукти, коли на чаші терезів лежав лише клаптик паперу? Він почував себе дурнем і не розумів, що робив.

Бакалійник ніколи більше не бачив цієї жінки. Але ж він ніколи
не бачив її і до цього. І все-таки до кінця свого життя він пам’ятав її краще, ніж будь-якого іншого покупця.

Він знав, що той випадок не був плодом його уяви, тому що в нього все ще зберігається клаптик паперу, де була написана молитва тієї жінки:

«Будь ласка, Господи, дай нам хліб наш насущний»