Що відбувається з жінкою, коли йдуть розмови із сім’ї

В даний час, в суспільстві це майже норма. Він і вона спілкуються більше з ким завгодно, але не один з одним.

Ми всі вже знаємо, що у жінки і в чоловіка є якийсь запас слів, який їм необхідно вимовити за день. Як говорять учені, у чоловіків – це 7000 слів, у жінки – 21000 слів. А якщо цього висловлювання не відбувається? У чоловіків це проходить більш менш спокійно, але що відбувається в нас?

Ви помічали, що всі невисловлені слова вголос, починають висловлюватися всередині? І це подібно апокаліпсису в голові. Адже створюється не позитивний настрій. Розум кипить, йому погано. Все йде всередину і загальний стан падає з високою швидкістю. А зовні? Зникають теплі почуття до свого чоловіка. З’являється недовіра. Жінка перестає в ньому бачити того, кого бачила раніше. Холод. Холод всередині і зовні. Вона віддаляється від нього, не по своїй волі, просто так відбувається. Вони розходяться все далі і далі, перебуваючи в одній кімнаті. У неї з’являється апатія. Їй вже не потрібен затишок в домі, вона не бачить сенсу там щось робити. Тому як атмосферу вона створює для нього. Для неї один з головних способів вираження турботи – це розмови. Це коли її вислуховують, розмовляють з нею. Розмови – це ниточка, яка пов’язує її з чоловіком. Через них вона відчуває зв’язок з ним. Відчуває, що потрібна йому. А коли немає розмов, немає відчуття турботи про неї, а значить, вона не бачить сенсу щось робити для сім’ї.

В сім’ї не повинно бути мовчання. Що б не відбувалося, потрібно розмовляти. Потрібно, щоб удома звучала мова. Бо мовчання руйнує будь-яку сім’ю.

Говорити не обов’язково про проблеми. Спочатку це досить болісно. Тому потрібно говорити про те, що не впливає на почуття. Погода, домашні тварини, друзі, мистецтво. Про що завгодно. Просто спілкуватися один з одним. Потім вже, коли ви відчуєте, що можете порозумітися, тільки тоді можна акуратно зачіпати цю тему.

Мовчання створює величезну напругу в будинку. У ньому не хочеться знаходиться, ні йому, ні їй. Начебто, всього навсього мовчання. Просто вони один з одним не говорять. А в цей час, хвилина, за хвилиною, їх фортеця стосунків розвалюється по цеглинці.

Мовчання починається, найчастіше, з причини. Але якщо воно затягується, і вони так і не з’ясовували її, то настає період куди гірше цього. Вони звикають. Причина забувається, а мовчання стає нормою. І перед нами вже не сім’я, а співмешканці, які взагалі не зрозуміло для чого живуть разом. І адже говорити потім навіть не хочеться. У кожного своє окреме життя. У кожного свої особисті справи, думки, зустрічі. У кожного окремий світ за товстою непробивною стіною. А все починається з простого мовчання.

Ми не вміємо говорити, що нас турбує, ми не можемо і не вміємо запитувати про те, що твориться з іншим. Ми цього боїмося або просто не цінуємо близьких. Або ми черстві і завзяті егоїсти, яким наплювати на іншого. Головне, щоб нам і для нас. А в іншого, хоч гори воно все синім полум’ям.

Якщо з родини зникають розмови, то з родини зникає сім’я.

^{Анна Гагаріна}