Вишиваний рушник як оберіг українського народу

Вишитий рушник з давніх-давен був не лише предметом побуту та прикрасою житла, а й сакральним оберегом українців.

Його використовували у багатьох митях життя людини – чи то під час народження, чи то під час одруження, чи то під час зустрічі гостей, чи то під час проводів у далеку путь. Рушник широко застосовували у хліборобських обрядах. До слова, на святі «Ожнивки», що досі знаменує завершення жнив в українських селах, українці виносили хліб на рушнику, зустрічаючи хліборобів. А після випікання хлібу діжку обов’язково накривали вишиваним рушником, ставлячи її під образами на покуті.

Недарма кажуть, що вишивати рушник – вишивати долю. Саме тому обов’язковим атрибутом весільного обряду споконвіків був весільний рушник. Під час весілля він виконував особливу, магічну, сакральну функцію і мав велике значення для подальшого майбутнього молодого подружжя.

Про те, що вишиваний рушник здатний берегти від лиха свідчить й його використання під час проводів у далеку дорогу. Коли син вирушав із дому, мати обов’язково дарувала йому рушник, щоб захистити його від поганої долі.

Сьогодні, традицій із виробництвом та використанням рушника в українців є надзвичайно багато. Більше того, вони різняться у кожному куточку України. Та у кожному з них є одне спільне: вишиваний рушник є справжнім оберегом та невід’ємною часткою суспільного життя українців і дотепер.